15/89-09-3623 Про визнання права власності на майно - 09.09.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.09.2009 у справі № 15/89-09-3623 (суддя Петров В.С.) задоволені уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" до Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" про визнання права власності на побудовані ним адміністративні будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/1 загальною площею 507кв.м, а саме: 1-ий поверх - 169,2кв.м, в т.ч. душова 14,6кв.м, роздягальня 40,1кв.м, роздягальня 13,3кв.м, туалет 4кв.м, вмивальня 2кв.м, коридор 4,4кв.м, вмивальня 2,7кв.м, туалет 1,2кв.м, туалет1,2кв.м, душова 1,2кв.м, основна 8,8кв.м, їдальня 22,8кв.м, підсобне 11,3кв.м., кабінет 28,6кв.м, складова кімната 13кв.м; 2-ий поверх - 186,5кв.м, в т.ч.: кабінет 29кв.м, кабінет 14,1кв.м, кабінет 19,5кв.м, коридор 22,5кв.м, кабінет 19,6кв.м, туалет 2,7кв.м, вмивальня 3кв.м, коридор 3,5кв.м, кабінет 18,7кв.м, основне 21,7кв.м, бойлерна 18,3кв.м, сходова клітина 13,9кв.м, а також мансарда 151,3квм.

Заступник прокурора Одеської області, не погоджуючись з рішенням у справі, вніс касаційне подання в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, просить рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом ст. 107 ГПК України, оскільки, до участі у справі не були залучені Одеська міська рада як представницький орган власника земельної ділянки, на якій позивачем здійснено самочинне будівництво (реконструкцію), а також Виконавчий комітет Одеської міської ради, до компетенції якого віднесено прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації.

Крім того, прокурор зазначає, що спірне рішення прийнято з порушенням положень ст. ст. 23, 24 Закону України "Про планування і забудову території", ст. ст. 5, 7, 12, 14, 17, 18 Закону України "Про основи містобудування", ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст. ст. 331, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України.

Представники позивача та відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Розпорядженням заступника голови Вищого господарського суду України від 06.09.2010 №02.03-10/548 змінено склад колегії суддів, якою прийнято до провадження касаційне подання, в зв’язку з чим розгляд подання здійснюється в постійному складі колегії суддів: Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні доводи представника Генеральної прокуратури України по касаційному поданню, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з даним позовом, в обґрунтування якого послався на приналежність йому на підставі укладеного з відповідачем договору купівлі-продажу від 24.11.2004 нерухомого майна - нежилих будівель ділянки малої механізації, розташованих по вул. Промисловій, 37/1 в м. Одесі, які разом з іншими непридатними для користування спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 4600кв.м, були самовільно ним реконструйовані, що, на думку позивача, згідно ст. ст. 331, 392 ЦК України надає йому право на судовий захист шляхом визнання права власності на самочинно зведений об’єкт.

Місцевим господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 24.11.2004 між Міністерством оборони України в особі керівника Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баско" укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Міністерство оборони України продало, а позивач придбав належне державі нерухоме майно - нежилі будівлі ділянки малої механізації, яке складається в цілому з будівлі ангару літ. "А", будівлі складу ПТО літ. "Б", загальною площею 1107,7кв.м, вбиральні літ. "В", огорожі 1-4, замощення - І, розташоване на земельній ділянці площею 4600кв.м по вул. Промисловій, 37/1 в м. Одесі.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений 29.11.2004 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №4135 та в Державному реєстрі правочинів за № 300805.

Право власності на нежилі будівлі ділянки малої механізації, розташовані в м. Одеса, по вул. Промислова, 37/1, зареєстровано за позивачем 29.11.2004 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості" (номер запису № 2985 в книзі 37 неж.-202), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5612516 від 29.11.2004.

За актом прийому-передачі від 01.12.2004 зазначені в договорі споруди загальною площею 1107,7кв.м, розташовані на земельній ділянці площею 4600кв.м, передані позивачеві.

Крім того, як зазначив позивач, на земельній ділянці площею 4600кв.м також були розташовані непридатні для використання споруди, які він за власні кошти переобладнав в 2-х поверхову адміністративну будівлю загальною площею 507кв.м, право власності на яку вимагає визнати у судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що спірна будівля збудована позивачем з додержанням технічних норм і правил, що підтверджується, зокрема, паспортом на проектування об'єкта, виданим в травні 2005 Одеським міським проектно-виробничим бюро архітектури і градобудівництва; листом Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя від 04.04.2006; листом Виконавчого комітету Одеської міської ради № ОЗ-Ю/1707 від 19.08.2004; висновком № 257-166 на проект будівництва від 24.03.2006, виданим Санітарно-епідеміологічною станцією м. Одеси; висновком експертизи УНПД ГУ МНС України в Одеській області № 46-1263 від 19.07.2005; листом Управління МВС України в Одеській області № 7/80п від 21.02.2006.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог, керуючись, при цьому, приписами статей 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, згідно яких право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), власник майна може пред’явити позов про визнання за ним права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує право власності.

Разом з тим, висновок суду колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що не ґрунтується на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці, яка не надавалась для цієї мети особі, що здійснила таке будівництво, у власність або у користування, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту (самочинне будівництво) може бути визнане у судовому порядку виключно за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно і за згодою особи, якій належить на праві власності дана земельна ділянка.

Згідно ст. 5 Закону України "Про основи містобудування", ст. ст. 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво об’єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Згідно ст. 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація є основною для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.

Згідно норми ст. 31 Закону України "Про місце самоврядування в Україні" до повноважень виконавчого комітету місцевої ради, належить, зокрема, надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об’єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, вирішення спорів з питань містобудування, тощо.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об’єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст. 18 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу (морської) економічної зони є об'єктами права власності України. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державні влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. ст. 142 - 144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місце самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі передачі земельних ділянок у власність) вирішується виключно на пленарних засіданнях ради - сесіях.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Втім, задовольняючи позовні вимоги, суд на зазначені законодавчі приписи не звернув уваги і не встановив за допомогою належних і допустимих доказів дотримання позивачем вимог цих норм щодо отримання дозволу на будівництво, розробку, погодження і затвердження проекту будівництва, прийняття його в експлуатацію та отримання у встановленому порядку права на земельну ділянку, на якій збудоване спірне майно.

Також, колегія суддів зазначає, що суд не врахував приписи процесуального закону, відповідно до яких особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують.

Оскільки судовому захисту підлягають тільки ті права, які особа вже має, а не виникають з судового рішення, позови про визнання права власності на майно пред’являються такою особою, тобто, власником майна, за умови, що ці права не визнаються або оспорюються іншою особою (ст. 392 ЦК України), суд першої інстанції, дійшовши передчасного висновку, що позивач є особою, у якої виникло право власності на спірний об’єкт, не визначив, чи є відповідач тією особою, яка не визнає або оспорює таке право.

Разом з тим, спір щодо визнання права власності на самочинне будівництво стосується прав і обов’язків особи, яка здійснила таке будівництво, власника (користувача) земельної ділянки, на якій здійснено таке будівництво, а також осіб, права яких порушує самочинне будівництво.

Згідно зі статтею 107 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов’язків.

Стаття 1 ГПК України передбачає право на звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Саме з метою такого захисту норма ст. 107 ГПК України надає право на звернення з касаційною скаргою особам, яких не було залучено до участі у справі, що стосується їх прав і обов’язків.

Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що підставою для надання певній не залученій до участі у справі особі права на звернення з касаційною скаргою або прокуророві в інтересах такої особи є порушення саме її прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок вирішення судами спору в справі, до участі в якій ця особа обов’язково підлягала залученню як така, що мала певні права і обов’язки у спірних правовідносинах.

Відтак, доводи касаційного подання, що вирішення спору у справі стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі, колегія суддів вважає ґрунтовними.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України (1798-12) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Враховуючи наведене, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для з’ясування вищезазначених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у справі, і вирішення питання залучення до участі у справі з відповідним статусом державних органів, в інтересах яких внесене касаційне подання.