Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Вест-МіМ" про стягнення коштів в сумі 204514,26 грн. та 20493,66 грн. пені. Позивач уточнив позовні вимоги та збільшив розмір пені до 33413,28 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем порушені умови, укладеного з позивачем, договору про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури, а саме, не виконано зобов’язання щодо сплати пайового внеску у розвиток соціальної інфраструктури міста.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.01.10 (суддя Шіляк М.А.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Вест-МіМ" на користь виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 184024,59 грн. основного боргу та 33413,28 грн. пені. Рішення суду вмотивовано приписами статей 549, 629, 648 Цивільного кодексу України та доведеністю позовних вимог.

Доповідач:суддя Гоголь Т.Г.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.10 (судді М.Городечна, М.Юркевич, В.Кузь) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.01.10 скасовано в частині стягненні пені у розмірі 12379, 02 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Постанову вмотивовано тим, що суд першої інстанції помилково визначив період за який повинна бути стягнена пеня, а саме, більше ніж шість місяців, як передбачено законодавством. В решті: в частині стягнення 184024,59 грн. основного боргу та 21034,26 грн. пені –рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.01.10 залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Приватне підприємство "Вест-МіМ" в якій просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.01.10 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.10 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скаргу вмотивовано приписами статей 538 Цивільного кодексу України, 175, 177 Господарського кодексу України (436-15) та статтею 27 Закону України "Про планування і забудову територій". Крім того скаржник зауважив на тому, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки рішенню виконавчого комітету №240 від 21.05.08 відповідно до якого, визнано таким, що втратив чинність пункт 1.8 рішення виконавчого комітету №132 від 11.04.08 про затвердження акта державної приймальної комісії приймання в експлуатацію будинку №223 по вул.Надрічній в м.Івано-Франківську.

Виконавчий комітетІвано-Франківської міської ради надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Львівського апеляційного господарського суду залишити без змін в частині залишення без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.01.10.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 09.04.08 між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та Приватним підприємством "Вест-МІМ" було укладено договір № 24 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста. За умовами договору відповідач, що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями сфери обслуговування на вул. Надрічній, 223, бере участь у розвитку соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська (пункт 1.1). Відповідно до пункту 2.1 вказаного Договору, відповідач зобов'язався сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені Договором. За умовами договору, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради зобов'язується затвердити акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Пунктом 3.2 Договору сторони узгодили, що Приватне підприємтсво "Вест-МІМ" сплачує пайовий внесок в сумі 184024,59 грн. до моменту подання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта на підпис голові приймальної комісії. Пунктом 5.1 договору передбачено, що при простроченні платежу, відповідач сплачує Виконкому пеню. В процесі розгляду справи апеляційним судом встановлено, що будівництво вказаного будинку здійснювалось в межах правового регулювання договору простого товариства, укладеного між ТОВ "АРС-ДІМ", ПП "ВЕСТ-МІМ" та ПП "АРС-ДІМ" від 04.05.06. Суд також встановив, що Приватне підприємство "АРС-ДІМ" 09.04.08 звернулось до Виконкому з заявою про затвердження актів державної комісії приймання в експлуатацію будинку № 223 по вул. Надрічній в м. Івано-Франківську. Вказаний об'єкт був введений в експлуатацію (п. 1.6 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 132 від 11.04.08). Апеляційний суд встановив, що до 11.04.08 відповідач свого зобов’язання щодо сплати пайового внеску не виконав. У зв’язку з чим, рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 240 від 21.05.08 пункт рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №132 від 11.04.08 (про затвердження акта державної комісії приймання в експлуатацію будинку) визнано таким, що втратив чинність, в зв'язку з невнесенням Приватним підприємством "ВЕСТ-МІМ" обумовленого внеску в Фонд соціально-економічного розвитку міста Івано-Фраківська у розмірі 184024,59 грн.

Спірні відносини, що склались між сторонами, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) .

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З зазначеною нормою кореспондується і стаття 175 Господарського кодексу України, якою визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом. Стаття 526 цього Кодексу визначає загальні умови виконання зобов’язання. В розумінні наведеної норми зобов’язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як унормовано статтями 216, 218, 230 Господарського кодексу України, підставою застосування господарських санкцій, до яких віднесена у тому числі пеня, є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема і до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України). Згідно з приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Як вже було зазначено, пунктом 5.1 укладеного договору, сторони передбачили відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення платежу. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач порушив строки виконання зобов’язання за договором від 09.04.08 №24 щодо сплати пайового внеску, позовні вимоги про стягнення 184024,59 грн. основного боргу апеляційним судом задоволені підставно. Крім того, враховуючи, що позовні вимоги про стягнення пені заявлені в межах річного строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, в частині задоволення позовних вимог відносно стягнення пені за період 11.04.08 (з моменту затвердження акта державної приймальної комісії) по 11.10.08 (враховуючи вимоги статті 232 Господарського кодексу України).

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки спростовуються обставинами, встановленими господарським судом апеляційної інстанції. Відтак, колегія суддів визнає, що апеляційним судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови Львівського апеляційного господарського суду відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.10 у справі №8/122 –залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вест-МіМ" –без задоволення.