7/760 Про стягнення заборгованості за поставлений товар - 09.09.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2010 у справі № 7/760 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2010 (колегія у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.), позов задоволено повністю, стягнуто з ДП "Агроспецсервіс" на користь ТОВ "Торговий дім "Вассма" 102791,22 грн. боргу, 822,33 грн. інфляційних втрат, 321 грн. 3% річних, а також судові витрати.

ДП "Агроспецсервіс", не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 95 ЦК України та ст. ст. 25, 77 ГПК України, оскільки не вважає себе належним відповідачем у справі, адже, товар поставлявся його філії №24 "Миколаївське відділення агропромислового виробництва", правонаступником якого стало ДП "Сільськогосподарське підприємство "Миколаївське".

Представники позивача та відповідача-2 своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Розпорядженням заступника голови Вищого господарського суду України від 06.09.2010 №02.03-10/548 змінено склад колегії суддів, якою прийнято до провадження касаційну скаргу, в зв’язку з чим розгляд скарги здійснюється в постійному складі колегії суддів: Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з липня 2008 року по вересень 2008 року позивач поставив філії відповідача товар на загальну суму 174833,43 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, натомість відповідач розрахувався частково на суму 72042,21 грн., заборгувавши таким чином 102791,22 грн.

17.09.2009 позивач в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України направив на адресу відповідача письмову вимогу про сплату суми боргу, яка була залишена без задоволення та відповіді, в зв’язку з чим і на підставі норм ст. ст. 525, 526, 530, 536, 625, ч. ч. 2, 3 ст. 692, ст. 694 ЦК України, ст. 193, ч. 2 ст. 232 ГК України позивач вимагає стягнення з відповідача суми боргу 102791,22 грн. з нарахуванням інфляційних та річних в загальній сумі 1143,33 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених норм, суди попередніх інстанцій дійшли законного та ґрунтовного висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, посилання відповідача на те, що він не є належним, правомірно не взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки товар за накладними отримувала філія відповідача, яка відповідно до Положення про філію № 24 "Миколаївське відділення агропромислового виробництва Державного підприємства "Агроспецсервіс" не має статусу юридичної особи, отже, не може бути відповідачем у даній справі.

Подальша ліквідація філії за наказом генерального директора ДП "Агроспецсервіс" від 21.01.2010 №04 і створення на її базі юридичної особи - Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Миколаївське", яке стало правонаступником філії, в т.ч. щодо борів позивачеві, а також безпідставне залучення його до участі у справі судом апеляційної інстанції в якості другого відповідача, не впливає на законність рішення суду від 21.01.2010 та не потягло за собою прийняття незаконної постанови апеляційною інстанцією, оскільки, таке правонаступництво відбулось не щодо відповідача, а щодо його філії, відтак, є хибними посилання касатора на порушення судом апеляційної інстанції ст. 25 ГПК України щодо заміни сторони (відповідача) її правонаступником.