Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У лютому 2004 року Управління звернулося до господарського суду з позовом до Підприємства про визнання неукладеним договору купівлі-продажу № 261 від 31.12.2003 р. нежитлового приміщення першого поверху, розташованого за адресою: м. Одеса вул. Грецька, 26/28, загальною площею 661,6 кв.

В порядку ст. 22 ГПК України Управління змінило позовні вимоги та просило суд визнати недійсним вказаний вище договір та акт приймання передачі № 251 від 31.12.2003р. зазначеного у ньому нежитлового приміщення, зобов'язати Підприємство виконати вимоги реституції та повернути позивачу дані приміщення відповідно до вимог ст. 57 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.)

На підставі ст. 22 ГПК України Підприємство подало зустрічний позов до Управління про визнання даного договору укладеним, дійсним та виконаним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.03.2010 р. (судді: Желєзна С.П., Демешин О. А., Щавинська Ю. М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р. (судді: Величко Т.А., Бойко Л.І., Жукова А.М.):

- провадження у справі в частині позовних вимог Управління про визнання недійсним акту приймання передачі № 251 від 31.12.2003 р. припинено;

- в іншій частині позову Управлінню відмовлено;

- в задоволенні зустрічних позовних вимог Підприємству відмовлено.

Судові рішення мотивовані недоведеністю Управлінням підстав для визнання недійсним договору. Відмова в задоволенні зустрічних позовних вимог мотивована тим, що визнання укладеним чи неукладеним, виконаним або невиконаним договору за своєю сутністю не є вирішенням господарського спору, а є встановленням юридичних фактів, що не може бути окремим способом захисту порушеного права. Це лише елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому не може бути предметом окремого позову.

Не погоджуючись з постановою, Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 261 від 31.12.2003 р. нежитлового приміщення першого поверху, розташованого за адресою: м. Одеса вул. Грецька, 26/28, загальною площею 661,6 кв. та зобов'язання Підприємства повернути майно в порядку реституції скасувати, в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

В силу ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до мирової угоди, укладеної в межах справи № 16/268-03-7642 за позовом Підприємства до Одеської міської Ради за участю Управління, і затвердженої господарським судом Одеської області ухвалою від 17.12.2003 р., Одеська міська рада визнала право Підприємства на приватизацію шляхом викупу нежитлового приміщення першого поверху площею 667,7 кв. м. по вул. Рішельєвській, 10 в м. Одесі, зобов'язалася укласти договір купівлі-продажу вказаного приміщення за ціною, визначеною відповідно до експертної оцінки з урахуванням вартості невідокремлених поліпшень.

23.12.2003 р. Підприємство звернулось до органу приватизації –Управління із заявою № 727/51к про приватизацію нежитлового приміщення першого поверху по вул. Грецькій, 26/28 (вул. Рішельєвській, 10) у м. Одесі.

До заяви були надані документи, перелік яких визначено ч. 4 ст. 7 Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

31.12.2003 р. між Управлінням (продавець) та Підприємство (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу № 261 загальною площею 661,6 кв. м. по вул. Грецькій, 26/28 в м. Одесі. (надалі –Договір). Від імені покупця договір підписано Сапатовською В. М. як директором Підприємства, договір посвідчено нотаріально та зареєстровано за № 6381.

Судами встановлено, що Договір виконано сторонами, відповідачем сплачено кошти за об'єкт купівлі-продажу, а позивачем передано даний об'єкт відповідачу.

Звертаючись з позовом до суду про визнання Договору недійсним позивач стверджував, що з боку відповідача спірний договір укладено неповноважною особою, а також через навмисне введення позивача в оману, оскільки останнього не повідомлено про скасування судовим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2003р. у справі № 2- 4592/03 державної реєстрації відповідача.

В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що вказаним судовим рішенням було скасовано лише державну перереєстрацію Підприємства від 12.11.2001 р. за реєстраційним № Р04056931Ю0041897, у зв'язку із визнанням недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав та майна Підприємства від 26.09.2001 р., а також, що вказане рішення в цивільній справі, предметом розгляду якої було встановлення правомірності або неправомірності підстав набуття корпоративних прав на Підприємство, не має істотного значення для укладення спірного договору купівлі-продажу, не стосується прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей об'єкта приватизації, правомірно відхилили в порядку ст. 43 ГПК України доводи позивача щодо відсутності у відповідача на час укладення Договору державної реєстрації, як підставу для визнання цього договору недійсним.

Щодо посилань позивача на те, що особа, яка уклала Договір з боку відповідача не мала на це повноважень, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на те, що спірний договір купівлі-продажу виконаний повністю як з боку відповідача так і з боку позивача, дані обставини не можуть бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, наявність підстав, передбачених ст. ст. 215, 230 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р. у справі № 16-9-30/124-05-3656 залишити без змін.