Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 03.03.2010 р. (суддя Васьковський О.В.) заяву Прокурора Рахівського району в інтересах держави в особі ДПІ у Рахівському районі Закарпатської області про порушення справи про банкрутство ПП "Саламандра" повернуто без розгляду на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство), у зв'язку з ненаданням ініціюючим кредитором належних доказів безспірності його грошових вимог до боржника .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2010 р. (судді: Михалюк О.В. –головуючий, Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Рахівському районі Закарпатської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, а саме ст. 52 Закону про банкрутство, а також норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, заява про порушення справи про банкрутство ПП "Саламандра" була подана у порядку ст. 52 Закону про банкрутство .

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Інше передбачено ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, яка визначає особливості банкрутства відсутнього боржника. Згідно з вказаною нормою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за приписами Закону про банкрутство (2343-12) для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

Положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника .

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

Виключний перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, передбачено у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається, скаржник у підтвердження безспірності його грошових вимог до боржника додав до заяви про порушення справи про банкрутство лише податкові повідомлення-рішення та податкові вимоги.

Однак вказані документи не є виконавчим в розумінні ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, ініціюючим кредитором не надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про неможливість прийняття до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та необхідність її повернення у зв'язку з відсутністю передбачених чинним законодавством підстав для порушення справи про банкрутство.

За таких обставин справи підстави для скасування оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

На підставі викладеного та керуючись, ст.ст. 1, 6, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 34, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ДПІ у Рахівському районі Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 03.03.2010 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2010 р. у справі № 05/1-10-16-2265 залишити без змін.