Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Палій В.М.,

Подоляк О.А.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" на рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2010р.

у справі №46/246 господарського суду м. Києва

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу

"Енергозбут Київенерго"

до відповідача Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації

про стягнення 6 186 943,84грн.

за участю представників:

АЕК "Київенерго" – Марковська В.В.;

Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві держадміністрації - Рудзинська О.М.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до господарського суду м. Києва з позовом та просила суд стягнути з відповідача –Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації 6 186 943,84грн., у т.ч. 5 515 454,23грн. основної заборгованості за теплову енергію, поставлену у період з 01.09.2009р. по 01.05.2010р., 384933,94грн. пені, 242 702,49грн. збитків від інфляції, 43 853,18грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач допустив порушенням зобов’язань за договором №31-0091 від 02.02.2004р. на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати поставленої теплової енергії у період з 01.09.2009р. по 01.05.2010р. (а.с.2-3).

Відповідач у справі - Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації відзиву на позов до прийняття рішення у даній справі не направило.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.06.2010р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації на користь АЕК "Київенерго" стягнуто 5 515 454,23грн. основної заборгованості, 3 849,33грн. пені, 242 702,49грн. збитків від інфляції, 43 853,18грн. процентів (а.с74-77).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач порушив умови договору в частині оплати поставленої теплової енергії в установлений договором строк;

- як особа, що порушила грошове зобов’язання, відповідач, в силу ст. 625 ЦК України, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів;

- за порушення зобов’язання в частині сплати коштів за поставлену теплову енергію умовами договору встановлена відповідальність у вигляді пені, яка підлягає застосуванню до відповідача.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню до 3 849,33грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення пені, АЕК "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить його у цій частині скасувати, а заявлені вимоги в частині стягнення пені задовольнити у повному обсязі.

Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.79-81).

Відповідач у справі - Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

12.02.2004р. між сторонами у справі - АЕК "Київенерго" в особі заступника Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" та Управлінням освіти Солом’янської в м. Києві державної адміністрації укладено договір №31-0091 на постачання теплової енергії у гарячій воді

У даний договір протягом строку його дії вносились зміни і доповнення відповідними додатками та додатковими угодами.

Строк дії договору визначений сторонами п.8.1 договору –до 31.12.2004р. При цьому, п.8.4 договору передбачено що він є пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Судом першої інстанції під час розгляду спору у даній справі по суті заявлених вимог не встановлено, що будь-яка із сторін договору подала заяву про його припинення, у зв’язку з чим ним зроблений правильний висновок про дію вказаного договору у спірний період.

Відповідно до умов договору, позивач взяв на себе зобов’язання постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення –у період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору; а відповідач –оплачувати поставлену теплову енергію у порядку та в строки, встановлені договором.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Вимоги позивача у даній справі мотивовані порушенням відповідачем зобов’язань за таким договором в частині оплати теплової енергії, яка поставлена йому позивачем у період з 01.09.2009р. по 01.05.2010р.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, оцінивши зібрані у сукупності докази, встановив, що у спірний період відповідачу поставлено теплової енергії у гарячій воді на загальну суму 7000708,70грн., між тим, оплата за поставлену теплову енергії проведена відповідачем лише на суму 1 485 254,47грн.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині оплати поставленої йому теплової енергії у спірному періоді, а також застосування до нього відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України та умовами договору, за порушення відповідного зобов’язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором передбачено, що відповідач здійснює оплату теплової енергії за виданими йому табуляграмою фактичного споживання теплової енергії та платіжною вимогою-дорученням, які він самостійно отримує у районному відділі теплозбуту №1, не пізніше 25 числа поточного місяця (додаток №4 до договору "Порядок розрахунків за теплову енергію").

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач допустив порушення зобов’язань в частині оплати теплової енергії, поставленої у спірному періоді, у визначений договором строк, допустивши заборгованість, доказів погашення якої суду першої інстанції не надано, у розмірі 5515454,23грн.

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 5515454,23грн. основної заборгованості.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції щодо наявності у відповідача обов’язку на вимогу позивача оплатити суму заборгованості з урахуваннями інфляції та процентів.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у вигляді пені у разі несвоєчасної оплати, розмір якої дорівнює 0,5% від суми фактичного боргу за кожен день прострочення платежу, однак, не більше суми, обумовленої чинним законодавством (п.3.5 додатку №4 до договору).

Заявлений розмір пені, позивачем обраховано з урахуванням обмеження розміру пені, визначеного ст. 343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань".

Однак, ст. 233 ГК України надає право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Крім того, в силу ч.2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи положення вказаних норм та встановлені судом першої інстанції обставини, суд першої інстанції обґрунтовано застосував п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України та зменшив розмір пені.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2010р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2010р. у справі №46/246 залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" –без задоволення.