Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2010р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. у справі № 42/613, частково задоволено позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (Позивач), стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" (Відповідач) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 6 097 309,24 грн. боргу, 1 559 709,11 грн. збитків від інфляції, 263 166,99 грн. - 3 % річних, на Відповідача покладено судові витрати в розмірі 25 200,41 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до договору № 8031014 від 01.11.2003р. Позивач поставив Відповідачеві теплову енергію у гарячій воді, а Відповідач не виконав договірні зобов'язання і в повному обсязі не розрахувався за отриману теплову енергію, що в силу статей 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України є підставою для стягнення з Відповідача суми боргу з нарахуванням 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків.

Часткову відмову у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій обґрунтували тим, що для нарахування заборгованості за спожиту Відповідачем теплову енергію Позивачем застосовані тарифи, встановлені розпорядженнями голови Київської міської державної адміністрації, які згодом скасовані Указами Президента України, а тому розрахунок за теплову енергію зроблено за попередньо встановленими тарифами.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2010р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. у справі № 42/613 в частині відмови Позивачеві в позові та направити в цій частині справу на новий розгляд.

В касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовані розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1780/1 від 25.12.2008р., № 127, № 128 від 05.02.2009р. з моменту введення нових тарифів і до скасування цих розпоряджень Указами Президента України № 1199/2008 (1199/2008) від 24.12.2008р., № 65/2009 (65/2009) від 03.02.2009р., № 76/2009 (76/2009) від 09.02.2009р., оскільки частина 1 статті 58 Конституції України передбачає, що закони і інші нормативні акти не мають зворотної дії, а відповідно до пункту 4 Указу Президента "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997р. № 503/97 (503/97) акти Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не встановлено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні, якими є "Офіційний вісник України", газета "Урядовий кур'єр". Указ Президента України № 1199/2008 (1199/2008) прийнято 24.12.2008р. та опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" 26.12.2008р., Указ Президента України № 65/2009 (65/2009) прийнято 03.02.2009р. –опубліковано 04.02.2009р., Указ Президента України № 76/2009 (76/2009) прийнято 09.02.2009р. –опубліковано 11.02.2009р. а тому слід керуватися розпорядженнями Київдержадміністрації про встановлення тарифів на теплову енергію до їх скасування Указами Президента України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за договором № 8031014 від 01.11.2003р. Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" здійснювала постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання для Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс". За період з липня 2006 по червень 2009 років Відповідач станом на 01.07.2009р. заборгував перед Позивачем за спожиту теплову енергію суму 6 097 309, 24 грн. Місцевим господарським судом, з позицією, якого погодився суд апеляційної інстанції, зроблено висновок, що вартість теплової енергії за період з липня 2006 по червень 2009 років згідно з тарифами, чинними на час її передачі, становить 7 515 297,75 грн., Відповідачем оплачена сума 1 417 988,51 грн. Відповідно до частини 6 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Стаття 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачає, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб’єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими і тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування.

Пунктом 1 додатку № 2 до договору № 8031014 від 01.11.2003р. сторони встановили, що розрахунки за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими Київською міською державною адміністрацією.

Пред’являючи позов про стягнення з Відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію Позивач застосував в тому числі тарифи, встановлені розпорядженнями голови Київської міської державної адміністрації № 1780/1 (ra0780017-08) від 25.12.2008р., № 127 (ra0127017-09) , № 128 від 05.02.2009р (ra0128017-09) ., які скасовані Указами Президента України (відповідно) № 65/2009 (65/2009) від 03.02.2009р., № 76/2009 (76/2009) від 09.02.2009р. як такі, що суперечать частині четвертій статті 13 та частинам третій і четвертій статті 42 Конституції України, статті 25 Господарського кодексу України, пункту 2 статті 7, пункту 2 частини першої статті 20, частині третій статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", постанові Кабінету Міністрів України від 10.07.2006р. № 955 "Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води" (955-2006-п) та є економічно необґрунтованими, неефективними за очікуваними результатами.

Зазначені вище розпорядження голови Київської міської державної адміністрації "Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення, холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів" видано з порушенням низки законів України та Конституції України (254к/96-ВР) , з перевищенням повноважень голови Київської міської державної адміністрації щодо встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, оскільки Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) на Київську міськдержадміністрацію покладено лише повноваження зі здійснення взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово-комунальних послуг та врегулювання цін/тарифів, контролю цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та моніторингу стану розрахунків за них (пункти 4 та 6 статті 6), а встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування (пункт 2 статті 7), застосування таких тарифів у період до їх скасування Указами Президента України є незаконним з огляду на те, що розпорядження голови Київдержадміністрації про підвищення тарифів на теплову енергію скасовані з моменту їх запровадження.

Таким чином не заслуговують на увагу доводи Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго", викладені в касаційній скарзі.

Враховуючи, що Відповідачем частково не виконані договірні зобов'язання по оплаті поставленої Позивачем теплової енергії суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про застосування статей 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України і часткового стягнення з Відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію з нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовані норми процесуального та матеріального права, а тому касаційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" не підлягає задоволенню і рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. у справі № 42/613 залишити без змін.