Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Донецької області 21.10.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2010 р. у справі № 36/246

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: не з’явився

Фізична особа-підприємець (надалі –"ФОП") ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення основного боргу в сумі 7 550,00 грн., штрафних санкцій в сумі 639,04 грн., інфляційних втрат в розмірі 811,17 грн. та 3 % річних в сумі 163,06 грн. (в редакції заяви про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами зобов’язань зі своєчасної оплати поставленого на підставі договору купівлі-продажу товару та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 526, 612, 625 ЦК України та ст.ст. 229, 231 ГК України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.10.2010 р. (суддя Будко Н.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 основний борг в сумі 7 550,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 811,17 грн., 3 % річних в сумі 163,06 грн. та судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване порушенням відповідачем зобов’язань за договором та норм ст.ст. 525, 526 ЦК України, наявністю підстав для застосування норм ст. 625 ЦК України та необґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій у зв’язку з тим, що даний вид відповідальності сторонами у договорі не погоджено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2010 р. (судді Діброва Г.І., Стойка О.В., Шевкова Т.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 21.10.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2010 р., і прийняти нове рішення.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами норм ст.ст. 673, 675, 680 ЦК України під час прийняття оскаржуваних судових актів, що призвело до недотримання норм ст. 43 ГПК України.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарським судом встановлено, що 21.11.2008 р. між ФОП ОСОБА_5 (продавець) та ФОП ОСОБА_6 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 21/11/08 (надалі – "Договір"), згідно п. 1. якого позивач зобов’язався продати, а відповідач –купити пінобетонні блоки в кількості 18,4 м3.

Також судами з’ясовано, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на загальну уму 7 550,00 грн. згідно накладної № 21/11/08 від 21.11.2008 р., яка підписана представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм ст.ст. 691, 692 ЦК України передбачено обов’язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами у п. 2. Договору погоджено, що ціна за товар складає 410,3 грн. за 1 м3, а сума Договору складає 7 550,00 грн.

Згідно п. 4 Договору оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом десяти днів з моменту отримання покупцем товару, зазначеному в накладній.

Втім, під час розгляду судами даної справи встановлено, що відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленого товару не виконані.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи зазначені норми законодавства та умови Договору, колегія суддів погоджується з висновком судів про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 7 550,00 грн.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов’язання передбачені і ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. При цьому ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

При цьому, у відповідності до ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов’язання, які, згідно норм ст. 547 ЦК України, мають бути закріплені у правочині, укладеному в письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

Оскільки сторонами у Договорі такий вид забезпечення виконання зобов’язання, як сплата штрафних санкцій не передбачено, судами правомірно відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення 639,04 грн. штрафних санкцій за прострочення оплати товару.

В той же час, п. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги здійснену судом арифметичну перевірку заявлених до стягнення сум, колегія суддів погоджується зі застосуванням п. 2 ст. 625 ЦК України та задоволення вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних.

Посилання скаржника на отримання товару неналежної якості не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки дане питання в порядку ст. 43 ГПК України досліджувалось судами попередніх інстанцій, якими встановлено, що дані твердження ФОП ОСОБА_4 в порушення ст.ст. 32- 34 ГПК України не підтверджені належними засобами доказування.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 – 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.10.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2010 р. у справі № 36/246 залишити без змін.