Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Палій В.М.,

Подоляк О.А.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабро" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р.

у справі №16/627 господарського суду м. Києва

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_3

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабро"

про стягнення 278 785,50грн.

за участю представників:

СПД ОСОБА_3 - ОСОБА_4;

ТОВ "Лабро" - не з’явилися

суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернулася до господарського суду м. Києва з позовом та просила суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабро" 278 785,50грн., у т.ч. 51 110,4грн. основної заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2008р. по 01.08.2009р., 7 553,41грн. пені за період з 01.08.2008р. по 31.08.2009р., 3 347,07грн. збитків від інфляції, 949,88грн. процентів, 212424,66грн. штрафу за період з 01.08.2008р. по 31.08.2008р., 3 400грн. штрафу за період з 01.08.2009р. по 23.09.2009р.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов’язань за договором оренди №198 від 01.08.2008р. в частині сплати орендних платежів в установлений договором строк та щодо повернення орендованого майна після закінчення строку, на який воно передано у користування (а.с.5-7).

Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабро" заявлені вимоги відхиляє з тих підстав, що:

- позивач не є власником об’єкта, який переданий в оренду;

- відповідний договір є розірваним з 31 січня 2009р. відповідно до заяви позивача, тому нарахування орендної плати з такої дати є неправомірним;

- позивачем не доведено факту прострочення повернення орендованого майна;

-неустойка позивачем нарахована без врахування ч.6 ст. 232 ГК України, а саме понад шість місяців;

-застосування одночасно і штрафу, і пені суперечить ст. 61 Конституції України, ст. 549 ЦК України;

-невірно розраховано розмір збитків від інфляції та проценти (а.с.40-41, 61-62).

Рішенням господарського суду м. Києва від 21.01.2010р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ТОВ "Лабро" на користь СПД ОСОБА_3 стягнуто 51 110,48грн. основної заборгованості, 2 048,62грн. пені, 3 400грн. штрафу, 3 347,07грн. збитків від інфляції, 949,88грн. процентів; в частині стягнення 212 424,66грн. штрафу та 5504,79грн. пені відмовлено (а.с.66-68).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач порушив умови договору в частині сплати орендної плати в установлений договором строк, допустивши заборгованість за період з серпня 2008р. по липень 2009р. у розмірі 51 110,48грн.;

- як особа, що порушила грошове зобов’язання, відповідач, в силу ст. 625 ЦК України, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів;

- договором встановлена відповідальність за порушення зобов’язання в частині сплати орендної плати в установлений договором строк у вигляді пені, яка підлягає застосуванню до відповідача;

- оскільки об’єкт оренди повернуто лише 23.09.2009р., а не одразу після закінчення строку дії договору, відповідач має нести відповідальність у вигляді штрафу, що визначено договором.

В частині стягнення пені у розмірі 5 504,79грн. відмовлено, враховуючи, що позивачем загальний розмір пені визначено без врахування строку, встановленого ч.6 ст. 232 ГК України, після сплину якого нарахування припиняється.

Вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 212 424,66грн. залишені судом першої інстанції без задоволення, оскільки договір продовжувався і нараховувалась орендна плата, тому не підлягає застосуванню відповідальність, встановлена абзацом 7 п.5.2 договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р. рішення господарського суду м. Києва від 21.01.2010р. змінено. Відповідно до внесених до рішення суду першої інстанції змін, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 51 110,48грн. основної заборгованості, 4919,04грн. пені, 212 421,66грн. штрафу, 3 347,07грн. збитків від інфляції, 949,88грн. процентів; в іншій частині у позові відмовлено (а.с.111-119).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція виходила з того, що суд першої інстанції

- дійшов хибного висновку про те, що пеня позивачем нарахована понад шість місяців, оскільки не врахував, що вона нараховувалась на кожен місячний платіж окремо, тому є безпідставним висновок про те, що не підлягає нарахуванню пеня за період з серпня 2008р. по січень 2009р. у розмірі 5504,79грн.;

- необґрунтовано відмовив у стягненні штрафу, без врахування умов договору та наявності факту порушення строку передачі об’єкта оренди.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р., ТОВ "Лабро" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 21.01.2010р. залишити без змін.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.134-138).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

01.08.2008р. між сторонами у справі - СПД ОСОБА_3 та ТОВ "Лабро" укладено договір №198 оренди крана КС-4361 А ПС, за умовами якого позивач взяв на себе зобов’язання передати відповідачу в тимчасове платне користування кран КС-4361 А ПС№21106 для цільового використання, а відповідач - сплачувати плату за користування краном у розмірі та у строки, встановлені договором.

Термін оренди визначений п.1.4 договору - з 01.08.2008р. по 01.08.2009р.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судами об’єкт оренди переданий відповідачу відповідно до акта прийому-передачі 01.08.2008р.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язань за таким договором в частині сплати орендної плати в установлений договором строк та повернення об’єкта оренди після закінчення строку оренди, а також застосування до відповідача відповідності, встановленої умовами договору та чинним законодавством за порушення відповідних зобов’язань.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором передбачено, що щомісячний розмір орендної плати становить 5 000грн., а згідно додаткової угоди від 25.12.2008р. з 01.01.2009р. - 2 350грн., а з 01.03.2009р. - 5 000грн. (п.4.1 договору). При цьому, згідно п.4.3. договору, орендна плата сплачується щомісячно не пізніше першого числа поточного розрахункового місяця.

Судами встановлено, що відповідач порушив зобов’язань в частині оплати орендної плати в установлений договором строк, допустивши заборгованість за період з серпня 2008р. по липень 2009р. у розмірі 51 110,48грн.

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених у цій частині вимог.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності у відповідача обов’язку на вимогу позивача оплатити суму заборгованості з урахуваннями інфляції та процентів.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення процентів та збитків від інфляції.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Укладеним сторонами договором встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 7 553,41грн. пені, яка нарахована за період з 01.08.2008р. по 31.08.2009р. Заявлені позивачем вимоги правильно визнані обґрунтованими судом апеляційної інстанції лише у сумі 4919,04грн. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк, встановлений ч.6 ст. 232 ГК України, необхідно обраховувати для кожного місячного платежу окремо.

Крім того, судами встановлено, що відповідач не повернув об’єкт оренди після закінчення строку, встановленого п.1.4 договору, чим порушив взяте на себе зобов’язання повернути об’єкт оренди не пізніше трьох днів після закінчення строку оренди (п.3.2.9 договору).

Умовами договору встановлена відповідальність за порушення строку передачі крану після закінчення строку оренди у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен повний місць такого прострочення (п.5.2 договору)

Посилаючись на порушення строку, встановленого п.3.2.9 договору, щодо повернення об’єкта оренди не пізніше трьох днів після закінчення строку оренди позивач просив стягнути з відповідача 3400грн. штрафу.

Також договором встановлено, що у випадку порушення строку сплати орендної плати більше ніж на три дні, орендар сплачує штраф у розмірі 50% від заборгованості за кожен повний місяць такого прострочення (п.5.2 договору)

У відповідності з вказаним пунктом, позивачем заявлені вимоги про стягнення 212 424,66грн. штрафу.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки, передбаченої умовами договору, розмір якої встановлено сторонами за взаємною згодою .

При цьому, ним мотивовано відхилені посилання скаржника на те, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені за порушення зобов’язань за договором суперечить ст. 61 Конституції України.

Так, в силу ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Стаття 61 міститься у розділі "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина", тому положення ч.1 ст.61 стосуються лише фізичних осіб.

Крім того, необґрунтовано ототожнюються поняття "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність".

Так, "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність", що визначено у п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.10.99р. (v009p710-99) у справі №1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України (254к/96-ВР) , у т.ч. ст.61, терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.

Крім того, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність, за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки –пені та штрафу, тобто встановлює один вид відповідальності –цивільно-правову. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов’язання з оплати у, встановлений вказаним договором, строк понад 3 дні, і відповідне положення договору не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також, відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Між тим, відповідач не посилався на відповідні обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі та не просив зменшити розмір неустойки. Також відповідачем не було подано заяви про застосування позовної давності щодо стягнення неустойки.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010р. у справі №16/627 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабро" –без задоволення.