Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Рівненської області від 29.01.2010 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р. у справі № 15/197

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: ОСОБА_5

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі –"ТОВ") "Апус Україна" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи (надалі –"СПД ФО") ОСОБА_4 про стягнення 200 000,00 грн. безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням на рахунок відповідача коштів в сумі 200 000,00 грн., відсутністю господарських правовідносин між сторонами та наявністю підстав для застосування судом норм ст. 1212 ЦК України.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.01.2010 р. (суддя Коломис В.В.) в позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване укладенням між сторонами договору про надання інформаційних (консультаційних) послуг та недоведеністю позовних вимог в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р. (судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Апус Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована відсутністю укладеного між сторонами договору, порушенням судами норм ст. 43 ГПК України та безпідставністю відмови судів у проведенні почеркознавчої експертизи підпису, що проставлений в договорі від імені директора позивача.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами встановлено, що 01.07.2009 р. між ТОВ "Апус Україна" (замовник) та СПД ФО ОСОБА_4 (виконавець) укладено Договір про надання інформаційних (консультаційних) послуг № 01 (надалі –"Договір"). Цивільним кодексом України (435-15) у ст. 901 унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 1.1. Договору відповідач зобов’язався за плату, на усне замовлення позивача, в обсязі та на умовах визначених цим договором, надавати консультації з питань управління роботою (господарською діяльністю) ТОВ "Апус Україна".

Сторонами також погоджено, що замовник за отримані послуги сплачує виконавцю плату з розрахунку не більше 2 000,00 грн. за одну годину консультування шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок виконавця, вказаний в тексті цього Договору. У відповідності до п. 3.1. Договору позивач зобов’язався оплатити послуги виконавця протягом трьох робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі послуг. Пунктом 3.2 Договору встановлено, що сторони вправі додатково обумовити попередню (повну або часткову) оплату послуг за договором.

Стаття 638 ЦК України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 903 ЦК України визначає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судами з’ясовано, що на дотримання умов Договору та вимог чинного законодавства ТОВ "Апус Україна" 01.07.2009 р. на підставі рахунку № 321 від 01.07.2009 р. перерахувало на розрахунковий рахунок відповідача № 26000215637900 в АКІБ "УкрСиббанк" кошти в сумі 200 000,00 грн. При цьому, з поданих суду документів вбачається, що призначенням даного платежу зазначено: "За інформаційно-консультаційні послуги, згідно рах. № 321 від 01.07.09 р., без ПДВ".

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведенням належним чином.

Так, 22.07.2009 р. сторонами складено Акт приймання-передачі наданих послуг, який підписано замовником (позивачем) без будь-яких зауважень та заперечень щодо якості чи (або) вартості наданих послуг.

Враховуючи дані норми законодавства, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неукладеність Договору, оскільки, по-перше, він містить всі визначені ст. 638 ЦК України істотні умови, а по-друге, належним чином виконаний сторонами.

Приймаючи оскаржувані рішення, господарські суди виходили з недоведеності та безпідставності тверджень позивача про безпідставне набуття відповідачем грошових коштів в сумі 200 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з даною позицією судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно, обов'язковою умовою для застосування наслідків ст. 1212 ЦК України є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова йде, зокрема, про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків в розумінні ст. 11 ЦК України.

Перелічені обставини позивачем в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведені, а Договір, який в розумінні ст. 11 ЦК України також є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків, в судовому порядку не був визнаний недійсним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що п. 1.24. ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (надалі –"Закон") визначає, що переказ коштів –це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

При цьому згідно ст. 22 Закону ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за таким видом розрахункового документу як платіжне доручення, яке у відповідності до визначення, що його містить п. 1.30 ст. 1 Закону є розрахунковим документом, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Пункт 22.4. статті 22 Закону передбачає, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження (п. 8.1. ст. 8 Закону).

Поряд з цим норми Закону (2346-14) містять такі поняття, як "помилковий переказ", тобто рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі (п. 1.24. ст. 1 Закону).

В свою чергу п. 1.24. ст. 1 Закону містить визначення "неналежного переказу", тобто руху певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Стаття 23 Закону встановлює, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Розрахунковий документ може бути відкликаний тільки в повній сумі. Документ на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку.

У відповідності до п. 23.4. ст. 23 Закону ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Втім, позивачем в порядку ст.ст. 32, 34 ГПК України не подано доказів, які б в розумінні норм Закону (2346-14) кваліфікували спірний переказ як помилковий або неналежний, а також доказів на здійснення дій по відкликанню цього платежу. Не зазначено позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, яке право ТОВ "Апус Україна" та яким чином порушується відповідачем.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 – 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Апус Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 29.01.2010 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р. у справі № 15/197 залишити без змін.