Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 р. у справі № 15/41-09

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: не з’явився

Районне комунальне підприємство "Зміївське підприємство теплових мереж" (надалі –"Підприємство") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (надалі –"Товариство") про стягнення заборгованості за договором доручення від 31.12.2005 р. в розмірі 5 050,16 грн. та заборгованості за договором про переведення боргу від 24.03.2008 р. 7 653,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 525, 526, 1000 - 1010 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Товариство звернулось до господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до Підприємства про стягнення безпідставно отриманих коштів по договору доручення в сумі 1 206,80 грн., винагороди в сумі 722,52 грн., відшкодування витрат в сумі 3 835,89 грн.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані проведенням взаємозаліку на суму 26 672,05 грн., перерахуванням 3 000,00 грн. з поточного рахунку та переданням в оплату згідно реєстрів 19 702,54 грн., а також наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 1000, 1002, 1007, 1212, 1213 ЦК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.03.2010 р. (суддя Лаврова Л.С.) у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково в сумі 1 890,28 грн.; стягнуто судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні первісного позову мотивовано нормами ч. 2 ст. 530 ЦК України та відсутністю належних в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів на підтвердження позовних вимог. Частково задовольняючи зустрічний позов суд виходив з доведеності позовних вимог та наявністю підстав для застосування норм ст. 1212 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 р. (судді Карбань І.С., Бабакова Л.М., Шутенко І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 р. у зв’язку з неправильним застосуванням судами норм ст.ст. 525, 526, 1000 –1010 ЦК України (435-15) , та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги первісного позову.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2005 р. між Підприємством (довіритель) та Товариством (повірений) укладено Договір доручення (надалі –"Договір-1") строком дії до 31.12.2008 р. (п. 12).

Стаття 1000 ЦК України визначає, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до п. 1 Договору-1 позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов’язання здійснювати від імені та за рахунок Підприємства наступні юридичні дії по обслуговуванню боргів абонентів, які проживають в м. Зміїв та Зміївському районі, перед довірителем за послуги опалення та гарячого водоспоживання, які виникли до 01.10.2004 р., а саме:

- приймати грошові кошти від Боржників на розрахунковий рахунок або в касу;

- видавати квитанції чи інший документ, який підтверджує факт отримання грошових коштів.

Відповідно до п. 6 Договору-1 повірений зобов’язався до 3 числа місяця, послідуючого за звітним, передати довірителю реєстр зібраних платежів від населення по формі згідно додатка № 1 (на паперовому носії або в електронному вигляді).

У відповідності до норм ст. 1002 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 1006 ЦК України унормовано, що повірений зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

Судами з’ясовано, що за період з січня 2006 року по жовтень 2007 року згідно Договору-1 Товариством зібрано заборгованості з населення на суму 45 565,04 грн., а фактично перераховано та погашено 49 374,59 грн., тобто більше на суму 3 810,55 грн.

Поряд з цим, судами встановлено, що 24.03.2008 р. сторони уклали два договори про переведення боргу (надалі –"Договори про переведення боргу"), відповідно до яких позивач та відповідач прийняли на себе зобов’язання погасити заборгованість в сумі 12 448,11 грн. та 2 603,75 грн., що виникла по переплаті населення боржнику за теплову енергію відповідно в 2004 році та 2005 - 2007 роках.

При цьому судами встановлено, що Договорами про переведення боргу не передбачено строків виконання зобов'язань відповідачем щодо погашення заборгованості як в сумі 12 448,11 грн., так і в сумі 2 603,75 грн.

31.03.2008 р. між позивачем та відповідачем підписано Угоду про залік однорідних вимог, відповідно до якої Товариство має заборгованість перед Підприємством за виконання Договору-1 щодо збору боргів населення в сумі 20 498,27 грн., а Підприємство має заборгованість перед Товариством на суму 12 448,11 грн. за Договором про переведення боргу.

З огляду на дане та враховуючи норми ст. 601 ЦК України, згідно яких зобов’язання сторін припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, суди дійшли висновку про наявність заборгованості Товариства перед Підприємством в сумі 8 050,16 грн.

Після підписання Угоди про залік однорідних вимог Товариство частково оплатило заборгованість на суму 3 000,00 грн.

Крім того, судами з’ясовано, що позивачем за зустрічним позовом погашено заборгованість в розмірі 14 223,94 грн. по переплаті за теплову енергію за 2004 рік (згідно Договору про переведення боргу), а також сплачено відповідачу за зустрічним позовом 19 702,54 грн. (передано в оплату платежів згідно реєстрів).

Таким чином, місцевим господарським судом в порядку ст.ст. 41, 42 ГПК України та на підставі висновку судово-економічної експертизи ХНДІСЕ № 5796 від 28.07.2009 р. встановлено наявність суми боргу по Договору-1 в розмірі 5050,16 грн. та по Договорам про переведення боргу в розмірі 2 603,75 грн. на загальну суму 7 653,91 грн.

Враховуючи вищенаведене та норми ст. 530 ЦК України, а також не встановлення сторонами в Договорах про переведення боргу строку виконання зобов’язань та відсутність доказів звернення до Товариства з вимогою про оплату заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком про необґрунтованість позовних вимог Підприємства.

Поряд з цим, з огляду на встановлені судами обставини справи та норми ст. 1212 ЦК України, колегія суддів також вбачає мотивованим висновок щодо задоволення зустрічного позову про повернення безпідставно отриманих коштів за Договором-1 в сумі 1 206,80 грн.

Сторонами у п. 5 Договору-1 передбачено винагороду повіреного за надані послуги в розмірі 1,5 % від сум, отриманих від абонентів. Повірений має право утримувати суму винагороди від сум, які підлягають перерахуванню довірителю.

Крім того, п. 7 Договору-1 погоджено, що протягом 3 днів з моменту передачі реєстру зібраних платежів між сторонами складається Акт про виконання договору, в якому відображається сума погашення абонентами боргу, сума винагороди та витрат повіреного та сума, яка підлягає перерахуванню на рахунок довірителя. Повірений зобов’язується суму отриманого боргу за вирахуванням винагороди та витрат передати довірителю шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок довірителя (п. 8 Договору-1).

З урахуванням даних положень договору та встановлених судами обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком про часткове задоволення вимог зустрічного позову про стягнення винагороди за виконання доручення на суму 683,48 грн.

Що стосується вимог Товариства про стягнення витрат в розмірі 3 835,89 грн., у тому числі 1% від зібраних коштів за послуги банків та заробітної плати бухгалтера, то колегія суддів погоджується з висновком про їх недоведеність, що унеможливлює задоволення вказаних позовних вимог.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Районного комунального підприємства "Зміївське підприємство теплових мереж" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 р. у справі № 15/41-09 залишити без змін.