Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 р. у справі № 11/494

за участю представників:

позивача: Чехонадський А.О.

відповідача: не з’явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оздоровчо-рекреаційний центр "Надія" (надалі –"ТОВ ОРЦ "Надія") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –"ТОВ") "Бріз-Інвест" про визнання права власності на нерухоме майно –цілісний майновий комплекс бази відпочинку "Надія" по вул. Коцюбинського у с. Троєщина Деснянського району міста Києва.

Позовні вимоги мотивовані набуттям позивачем права власності на спірне майно на підставі Біржового контракту № Т-26/06 від 17.02.2006 р. та відповідного акту-приймання передачі, укладенням між сторонами 10.01.2008 р. договору оренди спірного майна та порушенням відповідачем його умов в частині звільнення орендованого приміщення після спливу строку дії договору оренди. Позивач обґрунтовує позовні вимоги нормами ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", ст.ст. 204, 210, 328, 334, 392, 650, 656, 657 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2010 р. (суддя Смирнова Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ст. 1 ГПК України, ст. 15 ЦК України та відсутністю доказів порушення відповідачем прав та інтересів позивача, а також неможливістю задоволення позовних вимог на підставі ст. 392 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 р. (судді Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами ТОВ ОРЦ "Надія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2010 р. і постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 р. у зв’язку з неправильним застосуванням судами норм ст.ст. 15, 16, 392 ЦК України, ст. 32 ГПК України, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.02.2006 р. між ТОВ "Квіза-Трейд" (продавець) та ТОВ ОРЦ "Надія" (покупець) укладено Біржовий контракт, реєстраційний № Т-26/06, за умовами якого продавець зобов’язався передати у власність позивача цілісний майновий комплекс бази відпочинку "Надія", розташований за адресою: м. Київ, Деснянський район, с. Троєщина, вул. Коцюбинського.

20.02.2006 р. продавець передав, а покупець прийняв активи, що входять до цілісного майнового комплексу бази відпочинку "Надія" за Актом приймання-передачі.

10.01.2008 р. між ТОВ ОРЦ "Надія" (орендодавець) та ТОВ "Бріз-Інвест" (орендар) укладено Договір оренди, згідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове користування нежитлові приміщення загальною площею 400 кв.м. за адресою: вул. Коцюбинського у с. Троєщина Деснянського району міста Києва для здійснення господарської діяльності відповідачем.

10.01.2008 р. позивач передав, а відповідач прийняв об’єкт оренди за Актом передачі та приймання Об’єкта оренди.

Відповідно до п. 3.2 Договору оренди термін оренди встановлюється з моменту підписання сторонами Акту передач та приймання Об’єкта оренди і діє до 10.01.2009 р.

Звертаючись з позовом ТВО ОРЦ "Надія" послалось на те, що після закінчення строку дії Договору оренди відповідач відмовився звільняти спірний об’єкт. Втім, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дані обставини не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання права власності з огляду на наступне.

Так, ст. 759 ЦК України та ст. 283 ГК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.

Тобто, судами попередніх інстанцій мотивовано визначено, що оренда є заснованим на договорі строковим платним користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності. На підставі відповідного правочину орендар одержує майно не у власність, а в тимчасове користування і, після закінчення строку оренди або ж у разі розірвання договору оренди, зобов'язаний повернути майно орендодавцю (власнику майна).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Поряд з цим, відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

В розумінні норм даної статті позов про визнання права власності, зокрема, на нерухоме майно, може бути заявлений до особи, яка не визнає або оспорює таке право позивача. Разом з тим, право власності такої особи повинно підтверджуватись відповідними правовстановлюючими документами, на підставі яких у встановлених законом випадках проводиться реєстрація права власності.

Втім, судами встановлено, що у відповідача на підставі Договору оренди право власності не виникло, а позивачем в порядку ст.ст. 32, 34 ГПК України відповідних доказів наявності інших документів, на підставі яких відповідач міг би стверджувати своє право власності на спірне майно, не надано.

Крім того, судами з посиланням на ст.ст. 1, 32, 34 ГПК України та ст. 15 ЦК України мотивовано зазначено про те, що позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення відповідачем його прав та інтересів, оскільки відмова відповідача повернути орендоване майно не оспорює право власності позивача на спірне майно.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 107, 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчо-рекреаційний центр "Надія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 р. у справі № 11/494 залишити без змін.