Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися,

від відповідача: ОСОБА_6,

Позивач –фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у жовтні 2008 року звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до відповідача –фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 34704 грн. (еквівалент 4800 Євро) заборгованості за перевезення, 11500 грн. штрафних санкцій за простій автомобілів, 3890 грн. витрат на митний супровід автомобілів, 841 грн. пені, 6000 грн. моральної шкоди та 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.03.2009 (суддя Бутирський А.А.) відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2009 (судді: Якімець Г.Г. –головуючий, Зварич О.В., Мурська Х.В.) апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишена без задоволення, рішення господарського суду Чернівецької області від 04.03.2009 залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 04.03.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2009, і прийняти нове рішення про задоволення позову через неповне з'ясування судами обох інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (експедитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) 25.06.2008 укладено договір № Е-87/П-08 про перевезення зовнішньоторгових вантажів, відповідно до умов якого виконавець (позивач) взяв на себе зобов'язання доставити ввірений йому уповноваженою особою (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення та передати його особі уповноваженій на отримання вантажу (вантажоотримувач) відповідно до умов договору та поданих заявок, які є невід'ємною частиною договору.

Правовідносини сторін регулюються Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) , Законом України "Про транспорт" (232/94-ВР) , Статутом автомобільного транспорту УРСР (401-69-п) та Правилами здійснення транспортно-експедиторської діяльності під час перевезень зовнішньоторгових та транзитних вантажів. В окремих випадках, застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного шляхового перевезення вантажів (КДПВ) (995_234) .

Згідно пункту 2.3 договору на кожне окреме завантаження оформлюється транспортне замовлення (заявка), що має перелік умов та особливостей конкретного перевезення та є додатком до даного договору. Заявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками обох сторін, а факс-копія заявки має юридичну силу оригіналу.

Відповідачем 25.06.2008 направлена позивачу заявка № Е-87/П та № Е-93/П з проханням надати 2 автомобілі для перевезення з м. Тарнов (Польща) до м. Москва (Росія).

Позивачем прийняті вказані заявки та надані 2 автомобілі марки "Даф" № НОМЕР_1/НОМЕР_2 и DAF № НОМЕР_3/НОМЕР_4.

Згідно міжнародних товарно-транспортних накладних А № 0063831 та А № 0063892 отримано вантаж у кількості 529 та 580 місць (всього 1109 місць) від відправника ALU PRO 30033 Via A/EINSTEIN 8 Z.I. NOALE-Italy/ Одержувачем вантажу в накладних зазначено ООО "TransKargo", м. Москва.

Відповідно до пункту 5.3 договору № Е-87/П-08 про перевезення зовнішньоторгових вантажів від 25.06.2008 розрахунки з виконавцем (позивачем) за виконану роботу здійснюються на підставі отриманих від виконавця оригіналу СМR, оригіналу рахунку-фактури, податкової накладної, акту виконаних робіт, ліцензії, свідоцтва про реєстрацію та квитанції про оплату єдиного податку.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що робота вважається виконаною, якщо виконавець, згідно заявки експедитора, виконав роботу у повному обсязі та вантаж доставлено до місця призначення, сторони не мають претензій, що підтверджується актом виконаних робіт.

Позивач зазначає, що ним вказані документи направлені відповідачу 19.08.2008, а 12.09.2008 направлялась претензія, з вимогою сплати суми боргу в сумі 50094 грн. Проте відповідач оплату за надані послуги не провів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та правочинів.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, умов, що звичайно ставляться.

Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Оскільки спір між сторонами виник з договору про перевезення зовнішньоторгових вантажів (міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом), в якому позивач виступав перевізником, а невідповідність вантажу оформленим документам встановлена на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) (995_234) , що підписана в Женеві 19.05.1956. СРСР приєднався до неї 01.08.1983 і вона стала чинною для нього з 01.06.1986. На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (2608-12) (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Згідно статті 8 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів при прийнятті вантажу перевізник зобов'язаний перевірити точність записів, зроблених у накладній відносно кількості вантажних місць, а також їх маркування та розмірів.

У статті 11 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів зазначено, що для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов'язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.

Позивач вказує на те, що 04.07.2008 автомобілі перевізника затримано органами митного контролю, оскільки в супровідних документах зазначена недостовірна інформація про товар, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи № 1138/38020 від 14.07.2008.

Згідно протоколів вилучення речей і документів від 09.07.2008, складених інспекторами Рильського митного посту Курської митниці, з вказаних автомобілів митницею вилучено картонні короби із виробами виготовленими з алюмінієвого сплаву (вміст алюмінію 95,8%) в кількості 624 місця (по 312 місць з кожного автомобіля), що вбачається з копії постанови від 24.06.2008 про долучення до кримінальної справи речових доказів.

Статтею 7 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів передбачено, що відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності: a) даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6; b) даних, зазначених у пункті 2 статті 6; c) будь-яких інших даних чи інструкцій, що надаються ним для складання вантажної накладної або для включення в неї таких даних.

Згідно пунктів b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів накладна повинна містити наступні відомості: ім'я та адреса відправника; місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; ім'я та адреса одержувача; прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей.

Водночас, позивач зазначає, що решту товару, вироби із пластмаси в кількості 485 місць, які не були вилучені митницею, передано на склади митниць на зберігання, що підтверджується відмітками на міжнародних товарно-транспортних накладних А № 0063831 та А № 0063892.

У вказаних накладних зазначено, що товар передано на зберігання на склад у кількості 217 місць та 268 місць, разом 485 одиниць. Наведене свідчить, що недостачі виробів у автомобілях не було.

Скаржник посилається на пункт 6.4 договору перевезення та положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення (995_234) зазначаючи при цьому, що виконавець не несе відповідальності за прострочення перевезення, внаслідок неправильно оформлених документів.

Пунктом 4.2.7 договору про перевезення встановлено, що виконавець (позивач) повинен негайно (протягом 5 год.) в письмовому вигляді повідомити експедитора (відповідача) про всі затримки під час перевезення при завантаженні/розвантаженні, митному оформленні. Не пред'явлення інформації про затримку прирівнюється до затримки з вини виконавця (позивача), і претензії в цьому випадку з його сторони не приймаються.

Крім того, у заявках до договору також зазначено, що при будь-яких затримках автотранспорту водій зобов'язаний негайно повідомити експедитора та вказано номери мобільного телефону та тел/факту.

Водночас, позивачем не надано суду доказів, на якій підставі решта товару, який не був вилучений не передано вантажоотримувачу. Доказів відмови вантажоотримувача від отримання решти товару позивачем не представлено.

Оскільки позивачем не надано суду належних доказів на обґрунтування заявлених до стягнення –34704 грн. заборгованості за перевезення, необґрунтованими є також заявлені до стягнення штрафні санкції за простій автомобілів, витрати на митний супровід автомобілів, пеня, моральна шкода та витрати на правову допомогу.

Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2009 у справі господарського суду Чернівецької області № 9/85 залишити без змін.