Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом про виконання відповідачем зобов’язань за договором від 25.06.2010р. № 07/М-Н-2010, а саме, передати позивачу в експлуатацію місця платного паркування автотранспорту, та про визнання недійсним права Виробничо-комерційної фірми "Європа" щодо експлуатації обладнаних місць для паркування автотранспорту.

Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Виробничо-комерційній фірмі "Європа", а також будь-яким іншим особам чинити перешкоди Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у праві експлуатації місця платного паркування автотранспорту, загальною кількістю 15 машиномісць, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Поштова, 62-64, у тому числі й у здійсненні облаштування ОСОБА_4 цього місця відповідно до умов договору від 25.06.2010р. № 07/М-Н-2010.

Заява вмотивована тим, що у зв’язку із неналежними діями відповідача з боку третьої особи, порушуються права та законні інтереси позивача, що перешкоджає йому виконувати свої зобов’язання за договором й у подальшому зробить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2010р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 20.08.2010р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2010р. (суддя Літвінов С.В.) задоволено заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову; заборонено Виробничо-комерційній фірмі "Європа", а також будь-яким іншим особам чинити перешкоди Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у праві експлуатації місця платного паркування автотранспорту, загальною кількістю 15 машиномісць, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Поштова, 62-64, у тому числі й у здійсненні облаштування ОСОБА_4 цього місця відповідно до умов договору від 25.06.2010р. № 07/М-Н-2010 до вирішення спору по суті.

Ухвалу місцевого господарського суду з огляду на приписи статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, вмотивовано тим, що існують достатньо обгрунтовані припущення, що невжиття заходів до забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись висновками місцевого господарського суду, Виробничо-комерційна фірма "Європа" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 4, 4-2, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, статей 13, 14 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала про забезпечення позову не містить достатньо обґрунтованих припущень щодо обставин, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення; позовні вимоги позивача є безпідставними, а застосовані заходи забезпечення позову (у вигляді заборони чинити перешкоди у праві експлуатації місця платного паркування автотранспорту) безпідставні, оскільки не містять оцінки доказів наявності таких обставин щодо вжиття відповідних заходів.

Позивач та відповідач відзиви на касаційну скаргу не надали.

Учасники судового процесу не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача виконати умови договору від 25.06.2010р. №07/М-Н-2010, а саме передати позивачу в експлуатацію місця платного паркування автотранспорту та визнати недійсним право Виробничо-комерційної фірми "Європа" щодо експлуатації обладнаних місць для паркування автотранспорту.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, на підставі приписів статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України заявлялось клопотання про забезпечення позову шляхом заборони чинити перешкоди у праві експлуатації позивачем місця платного паркування автотранспорту.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову, в тому числі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів юридичної особи і застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в такому випадку входить ймовірність припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути на момент виконання рішення. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини такого звернення, та довести адекватність засобу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд у кожному конкретному випадку як за заявою сторони, так і за власною ініціативою оцінює доводи заявника, обставини справи та приймає відповідне судове рішення, викладаючи в ухвалі вказані вище обставини.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Інших підстав для застосування названих заходів (в тому числі і для забезпечення будь-яких прав сторони) закон не передбачає.

Однак, місцевий господарський суд встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення у даному спорі, не дослідив докази, які б свідчили про вчинення відповідачем та третьою особою дій, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду; оскаржувана ухвала не містить посилання на докази, що обґрунтовують припущення позивача щодо неналежних дій відповідача з боку третіх осіб у праві позивача експлуатації місця платного паркування автотранспорту.

Судом першої інстанції не враховано, що саме право позивача здійснювати експлуатацію паркомісця (якому кореспондує відповідний договірний обов’язок відповідача) є тим правом, на захист якого подано даний позов.

Таким чином, оскарженою ухвалою суду фактично здійснено забезпечення права, яке позивач вважає порушеним, до вирішення спору, що не відповідає правовій природі та законодавчому регулюванню забезпеченню позову.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає, що оскаржувана у справі ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 66, 67, 106, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми "Європа" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.06.2010р. у справі №4/95-10-2823 Господарського суду Одеської області скасувати.

Справу направити для розгляду до Господарського суду Одеської області.