Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами договору оренди земельної ділянки від 08.05.2007р. в частині площі земельної ділянки в розмірі 0,0402га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45, а також про визнання недійсним рішення Симеїзської селищної ради 18 сесії 5 скликання № 12 від 16.04.2007р. "Про затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та передачі в оренду земельної ділянки площею 1,900 га ТОВ "Тай-Інвест" за адресою Україна, м. Ялта, АРК, с.м.т. Паркове, вул. Паркове шосе Сімеїзської селищної ради в частині площі земельної ділянки 0,0402 га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45 (в редакції уточнень позовних вимог т.1, а.с.60-62) на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Позов вмотивовано тим, що рішення, прийняте органом місцевого самоврядування, а також укладений договір у визначеній у позові частині, укладені всупереч приписам частини 1 статті 120, статті 123 Земельного кодексу України, порушують право позивача на оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку; передача в оренду земельної ділянки, на якій знаходяться берегоукріплювальні споруди, що є власністю позивача, суперечить приписам чинного законодавства.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" заперечив проти позову, зазначивши, що позивачем не надано доказів у підтвердження порушення спірним рішенням та договором його прав, не наведено передбачених законодавством підстав невідповідності рішення та договору вимогам чинного законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

У поясненнях від 16.12.2009р. (т.3, а.с.86-89) позивач зазначив додаткові підстави позову, в саме: всупереч Закону України "Про оренду землі" (161-14) при вирішенні питання про надання спірної земельної ділянки в оренду не було проведено земельного конкурсу (аукціону) на набуття права оренди земельної ділянки; використання відповідачем спірної земельної ділянки під кліматопавільйон суперечить статті 31 Закону України "Про курорти" та статі 21 Земельного кодексу України (2768-14) ; на підставі статті 120 Земельного кодексу України позивач має право користування земельною ділянкою, що необхідна для обслуговування належних йому берегоукріплювальних споруд.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.01.2010р. (суддя Колосова Г.Г.) позов задоволено; визнано недійсним рішення Сімеїзської селищної ради 18 сесії 5 скликання № 12 від 16.04.2007р. "Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки та передачі в оренду земельної ділянки площею 1,900 га ТОВ "Тай-Інвест" за адресою Україна, м. Ялта, АРК, с.м.т. Паркове, вул. Паркове шосе Сімеїзської селищної ради в частині площі земельної ділянки 0,0402 га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45-46-47-48-49-50-45; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 08.05.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" та Сімеїзською селищною радою в частині площі земельної ділянки в розмірі 0,0402 га, позначеної на плані-схемі земельної ділянки ТОВ "Тай-Інвест" точками координат №№ 45, 46, 47, 48, 49, 50, 45; з відповідачів стягнуто на користь позивача 203грн. судових витрат.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2010р. (судді: Фенько Т.П. –головуючий, Заплава Л.М., Маслова З.Д.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції у даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про те, що апеляційним господарським судом всупереч частині 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не прийнято до уваги факт визнання недійсним рішення Сімеїзської селищної ради від 12.02.2007р. про надання ТОВ "Тай-Інвест" дозволу на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-13/16573-2006А, не прийнято до уваги докази на підтвердження права власності позивача на будівлі та споруди пансіонату "Славутич", знаходження берегоукріплювальних споруд на його балансі та права користування земельною ділянкою; судом не враховано, що відповідачами не надано суду документації на землеустрій, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства та не розглянуто заявлені позивачем клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тай-інвест" у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, та усно в судовому засіданні вказав на законність та обґрунтованість судових рішень.

Сімеїзька селищна рада не скористалася правом на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом, 18.11.1992р. між Акціонерним товариством закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" та Виробничим об'єднанням "Південний машинобудівний завод" було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого об'єднання передало центру у власність об'єкти пансіонату "Славутич"; перелік об'єктів, що підлягають передачі позивачу відповідно до умов договору, викладено в додатках № 1 та № 2 до договору, в яких зазначено берегоукріплювальні споруди від буни 0 до буни 1, від буни 1 до буни 2, від буни 2 до буни 3. Згідно з переліком до об'єктів, що передаються позивачу за актом прийому-передачі (т.2, а.с.12-13), включено берегоукріплювальні споруди, як придбані ним у власність об'єкти пансіонату "Славутич".

Відповідно до свідоцтва на право власності від 28.05.2001р.№ 692, виданим на підставі рішення Ялтинської міської ради від 25.05.2001р. № 194, підтверджується право колективної власності позивача на будівлі та споруди пансіонату "Славутич", що складаються з нежитлових та житлових будівель (т.1, а.с.13); запис про реєстрацію права власності за позивачем нежитлових та житлових будівель пансіонату "Славутич" зроблено в реєстровій книзі № 16-В під реєстровим № 331 від 28.05.2001р.

Відповідно до Акта на право постійного користування землею від 04.07.2001р. 1-КМ № 000479 позивачу надано в постійне користування 7,9091 гектарів землі у межах згідно з планом землекористування для будівництва та обслуговування пансіонату "Славутич" на 200 місць за адресою смт. Сімеїз, с. Паркове, вул. Паркове шосе, 19, відповідно до рішення 37-ї сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради народних депутатів від 08.05.2001р.

07.08.2006р. (вх. № 0212/1127) позивач звернувся до Сімеїзської селищної ради з проханням розглянути питання передачі в оренду земельної ділянки берегової зони, що примикає до земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні позивача для виконання заходів з інженерного захисту берегової зони (т.1, а.с.15); рішенням Сімеїзської селищної ради 10-ї сесії 5-го скликання № 13 від 20.09.2006р. Акціонерному товариству закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" надано згоду на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,40 га для виконання заходів з інженерного захисту берегової смуги, що примикає до південних меж земельної ділянки позивача відповідно до Державного акта від 04.07.2001р.

Також судом першої інстанції встановлено, що, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест", Сімеїзська селищна рада рішенням від 15.06.2006р. надала Товариству дозвіл на складання проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування кліматопавільйонів орієнтовною площею 1,9га за адресою смт. Паркове, Паркове шосе.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.02.2007р. у справі № 2-13/16573-2006А задоволено позов Заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель АР Крим до Сімеїзської селищної ради про визнання нечинним рішення Симеїзської селищної ради від 15.06.2006р. № 45 в частині надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування кліматопавільйонів орієнтованою площею 1,9га, за адресою смт. Паркове, Паркове шосе, як прийнято з порушенням чинного законодавства, а саме порушення зміни цільового призначення земельної ділянки, що відноситься до земель оздоровчого призначення.

Рішенням Сімеїзської селищної ради від 16.04.2007р. № 12 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" площею 1,900 га для будівництва та обслуговування кліматопавільйонів за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Паркове, вул. Паркове шосе та передбачено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" в оренду строком на 49 років вказану земельну ділянку.

На підставі рішення органу місцевого самоврядування 08.05.2007р. Сімеїзською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого селищна рада передає, а товариство приймає в оренду земельну ділянку площею 1,900 га за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Паркове, вул. Паркове шосе.

11.09.2007р. позивач звернувся до органу місцевого самоврядування з листом про коригування меж земельної ділянки; рішенням № 14 від 22.02.2008р. Сімеїзської селищної ради 29-ї сесії 5-го скликання запропоновано Товариству "Тай-Інвест" провести коригування меж земельної ділянки у зв'язку з накладенням меж земельної ділянки, наданої товариству, та меж земельної ділянки позивача.

22.05.2008р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" з проханням провести коригування меж земельної ділянки у зв'язку з накладенням меж земельних ділянок, через що виникає затримка розробки проектної документації.

При зіставленні кадастрового плану і план схеми орендованої земельної ділянки та кадастрового плану запитуваної позивачем земельної ділянки вбачається накладення земельної ділянки Товариства "Тай-Інвест" площею 0,0402га, яка позначена на плані точками координат теодолітного ходу №№ 45-46-47-48-49-50-45, на земельну ділянку, що позначена на кадастровому плані точками координат 9-10-11-12-13-9.

За листом Державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління" від 29.08.2007р. № 1553 незакінчені будівництвом берегоукріплювальні споруди бази відпочинку "Славутич", протяжністю 342 пог.м., розташовані в західній частині Південного берегу Криму, в смт. Паркове між берегоукріплювальними спорудами пансіонату "Нижний Кастрополь" (із заходу) та берегоукріплювальними спорудами пансіонату "Криворожский горняк" (зі сходу), які знаходяться на балансі Державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління", що вбачається зі схеми; вказані берегоукріплювальні споруди включають підпорні стінки 1-го та 2-го ярусів, набережну, кореневі частини 3-х бун, захисну наброску (т.2, а.с.2-6).

Місцевим судом зазначено, що технічна інвентаризація спірних берегоукріплювальних споруд не була проведена, право власності на них не зареєстровано, що унеможливлює встановлення обставин щодо належності даних бун до об'єктів нерухомого майна.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що:

- у позивача виникло право на розроблення проекту з відведення запитуваної ним земельної ділянки для подальшого відведення її в оренду, яке порушено та підлягає захисту в судовому порядку;

- відповідно до пунктів 2, 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. № 677 (677-2004-п) , після визнання нечинним рішення Симеїзської селищної ради від 15.06.2006р. № 45 законодавчі підстави розробляти проект відведення земельної ділянки у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тай-Інвест" були відсутні;

- оскільки судовим рішеннями встановлено факт прийняття Сімеїзською селищною радою рішення від 15.06.2006р. № 45 з порушенням вимог чинного законодавства, подальше затвердження такого проекту землеустрою також порушує чинне законодавство;

- спірний договір оренди підлягає визнанню недійсним за частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції вказав про відсутність у позивача цивільного права, яке підлягало б судовому захисту, та на неможливість визнання законним та обґрунтованим інтересу позивача на отримання в оренду спірної земельної ділянки за наявності оформленого права відповідача на вказану земельну ділянку; відтак скасував рішення місцевого господарського суду з огляду на невстановлення у ньому істотних обставин справи та відсутність їх правової оцінки та відмовив у задоволенні позову.

За статтею 2 Земельного кодексу України до суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею є земельними відносинами, об'єктами яких є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, в тому числі на земельні паї.

Виходячи з обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, вони можуть бути суб'єктами земельних відносин щодо земельних ділянок та прав на них.

Земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами; відповідно до статті 9 Цивільного кодексу України положення Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються, зокрема, до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відтак зміст прав щодо об'єктів земельних відносин, порядок та підстави їх виникнення та способи захисту визначаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Земельного кодексу України (2768-14) , Цивільного кодексу України (435-15) .

Апеляційним господарським судом правомірно застосовано положення пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12 та 124 Земельного кодексу України для визначення підстав та порядку виникнення у особи права на земельну ділянку за наявності рішення відповідного органу, що діє як власник цієї земельної ділянки та враховано, що за статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції на момент звернення до суду) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

За загальним правилом (виходячи з аналізу статей 15, 16, частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України), особа звертається до господарського суду за захистом уже існуючого в неї права, що захищається та поновлюється, а не виникає в силу прийняття відповідного судового рішення (адже цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства).

Розділ ІІІ Земельного кодексу України (2768-14) містить перелік прав на землю; такими правами, зокрема, є право власності на землю, право користування землею (в тому числі право на оренду земельної ділянки); статтею 152 Земельного кодексу України передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, зміст яких (прав) визначається з врахуванням розділу ІІІ Земельного кодексу України (2768-14) .

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи як на захист свого цивільного права, так і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Цивільні права включають в себе широкий комплекс правових можливостей, що охоплюються поняттями право-та дієздатності юридичної особи, відносяться до абсолютних та відносних суб'єктивних прав.

Водночас статтею 16 Цивільного кодексу передбачено, що особою в судовому порядку у визначений спосіб здійснюється захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судова колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом покладає на нього обов'язок довести як наявність підстав для здійснення судового захисту, так і те, що саме йому належить право вимоги у спірних правовідносинах.

Проаналізувавши зміст та природу права, за захистом якого звернувся позивач, та його відповідність зазначеним нормам законодавства, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на відсутність порушеного особистого немайнового або майнового права позивача відповідно до предмету та підстав поданого позову; судова колегія погоджується, що визначення місцевим господарським судом як порушеного права позивача на оформлення документів на земельну ділянку не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України.

Також відповідає статтям 13 та 15 Цивільного кодексу України та встановленим обставинам справи висновок апеляційного господарського суду про неможливість здійснення судового захисту інтересу позивача при виникненні протиріччя між цим інтересом та законним правом іншої особи, що здійснюється в установлених межах.

Щодо доводів касаційної скарги про наявність у позивача на балансі берегоукріплювальних споруд, що є підставою для виникнення у нього права на одержання земельної ділянки, а також незаконність надання в оренду земельної ділянки, на якій розташовані вказані споруди, судова колегія зазначає про таке.

Згідно рішення виконкому Кримської обласної промислової ради депутатів трудящих від 16.09.1964р. № 493 на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 09.05.1963р. № 569, Кримське протизсувне управління є замовником будівництва протизсувних, берегоукріплювальних та пляжних споруд в Криму.

Відповідно до пункту 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986р. № 238 "Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного та Азовського морів від руйнувань", проведеної у 1986-1987р.р. інвентаризації, всі наявні берегоукріплювальні і протизсувні споруди, включаючи штучно створені хвильогасящі пляжі, незалежно від їх відомчої належності, поставлені на баланс Кримського протизсувного управління та враховані у складі основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань за нормами, встановленими для основних гідротехнічних споруд.

За додатком № 1 до Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29.06.1992р. № 110-1 "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)" увесь майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесено до загальнореспубліканської власності Криму.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів АР Крим від 23.11.2005р. №540, Кримське Республіканське підприємство "Протизсувне управління" є правонаступником Державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління", державним комерційним підприємством, що входить до складу майна, яке належить Автономній Республіці Крим, знаходиться у сфері управління Міністерства будівельної політики та архітектури АР Крим.

Таким чином, враховуючи статтю 181 Цивільного кодексу України та вказані вище нормативні акти, за загальним правилом берегоукріплювальні споруди за своїм статусом належать до нерухомого майна та з 26.06.1992 року віднесені до загальнореспубліканської власності Криму.

Суди в установленому порядку здійснюють судовий захист законних прав та інтересів позивача; наявність у позивача будь-яких законних майнових прав на берегоукріплювальні споруди та статус таких споруд як нерухомого майна, що спричиняло б відповідні правові наслідки, повинна підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Судом апеляційної інстанції вмотивовано відхилено наявні в даній справі матеріали, як такі, що не відповідають принципам належності та допустимості доказів для підтвердження таких істотних обставин справи; доводи касаційної скарги виходять за межі повноважень касаційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

Відтак позивач не є особою, якій належить право вимоги та звернення до суду з підстав порушень чинного законодавства при наданні в оренду земельної ділянки, на якій знаходяться зазначені споруди; зазначаючи про незаконність набуття відповідачем права оренди спірної земельної ділянки з підстав порушення чинного законодавства, позивач не врахував, що за тих самих підстав і його право чи інтерес щодо цієї ж земельної ділянки не можуть вважатися законним та підлягати захисту.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, відповідно до статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, застосував норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, належним чином оцінив докази, наявні у матеріалах справи, надав правову оцінку доводам та запереченням сторін, виклавши в постанові мотиви їх відхилення; відтак його висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на чинному законодавстві, суперечать матеріалам справи та змісту оскарженої постанови апеляційної інстанції, а також виходять за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2010р. у справі № 2-24/5320.1-2009 Господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.