Вищий господарський суд України у складі колегії:

Приватне підприємство "Укрспецзв'язокмонтаж" (далі –ПП "Укрспецзв'язокмонтаж") звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." –Товариства з обмеженою відповідальністю (далі –Фірма "Т.М.М." –ТОВ) про стягнення основного боргу в розмірі 352 090,40 грн., з% річних –29 488,78 грн., інфляційних втрат –128 604,25 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.07.2011 порушено провадження у справі № 31/272 за позовом ПП "Укрспецзв'язокмонтаж" до Фірми "Т.М.М." – ТОВ про стягнення недоплаченої вартості робіт в сумі 510 183,43 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.10.2011 (суддя –Качан Н.І.) позов ПП "Укрспецзв'язокмонтаж" задоволено частково. Суд стягнув з Фірми "Т.М.М."- ТОВ на користь ПП "Укрспецзв'язокмонтаж" заборгованість у розмірі –352 090,40 грн., інфляційні втрати у розмірі –128 513,00 грн., три відсотка річних у розмірі –28 736,36грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.) апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." –ТОВ залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 06.10.2011 –без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 та рішенням господарського суду м. Києва від 06.10.2011, Фірма "Т.М.М." –ТОВ подала касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, як такі, що винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та невідповідністю викладених у них висновків обставинам справи, що призвело до прийняття неправильних рішень, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.02.2012 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 22.02.2012.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 21.02.2012 № 03.10-05/40 у зв'язку з виходом судді Черкащенка М.М. з відпустки, для розгляду справи № 31/272, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 22.02.2012 колегією суддів у складі: головуючий-суддя Студенець В.І., судді Жукова Л.В., Нєсвєтова Н.М., сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий-суддя Черкащенко М.М., судді: Жукова Л.В., Студенець В.І.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами встановлено, що між ПП "Укрспецзв'язокмонтаж" (виконавець) та Фірмою "Т.М.М." –ТОВ (замовник) 20.05.2008 укладено угоду № 20/05-3в на виконання робіт по радіофікації будівництва житлового будинку з об'єктами соціальної інфраструктури та відновлення пошкоджених кабелів зв'язку по вул. Звіринецькій, 59 в м. Києві (далі - угода).

Відповідно до п. 1.1. угоди виконавець взяв на себе обов'язки виконати роботи по радіофікації будівництва житлового будинку з об'єктами соціальної інфраструктури та відновлення пошкоджених кабелів зв'язку по вул. Звіринецькій, 59 в м. Києві, а замовник зобов'язався їх прийняти та оплатити.

Згідно п. 2.5 угоди замовник зобов'язався протягом 5 (п'яти) днів з дня підписання угоди здійснити авансовий платіж у розмірі 30 % від договірної ціни. Остаточні розрахунки за фактично виконані роботи виконуються на підставі підписаних сторонами актів (КБ-2в, КБ-3) протягом 10 (десяти) днів з дня підписання актів сторонами.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що Фірмою "Т.М.М." –ТОВ в порушення умов угоди, не перераховано авансовий платіж у розмірі 30% від договірної ціни. Проте, ПП "Укрспецзв'язокмонтаж" приступив до виконання робіт та вчасно виконав свої зобов'язання згідно п.п. 1.1 та 4.2. угоди, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт від 31.07.2008 №1 та №2 за липень 2008 року та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2008 року від 31.07.2008, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками.

Загальна вартість виконаних підрядних робіт згідно актів від 31.07.2008 № 1 та № 2 форми №КБ-2в, та довідки про вартість виконаних робіт форми №КБ-3 від 31.07.2008 складає –452 090,40 грн.

Фірма "Т.М.М." –ТОВ свій обов'язок щодо оплати виконаних підрядних робіт не виконала та протягом 10 з дня підписання актів сторонами кошти не сплачено.

Фірма "Т.М.М." –ТОВ 29.08.2008 перераховано ПП "Укрспецзв'язокмонтаж" 100 000,00 грн. і її заборгованість, як встановлено судами складає 352 090,40 грн.

На підставі викладеного суди дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення з Фірми "Т.М.М." –ТОВ 352 090,40 грн. заборгованості за виконані роботи, 28 736,36 грн. 3% річних та 128 513,00 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасним з таких підстав.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ПП "Укрспецзв'язокмонтаж", відхилив доводи Фірми "Т.М.М." –ТОВ зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 142 385,20 грн. з огляду на те, що процедура їх зарахування має бути проведена обома сторонами, а не в односторонньому порядку, і позивач заперечував про проведення зарахування.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції та відхиляючи доводи Фірми "Т.М.М." –ТОВ про зарахування зустрічних однорідних вимог виходив з того, що надані відповідачем копії рахунків та актів прийому-передачі виконаних робіт за серпень –грудень 2009 року та травень 2010 року не є належними первинними документами, які підтверджують надання відповідачем транспортних послуг, а копії довіреностей та накладних не є беззаперечними доказами отримання товарів позивачем та наявності боргу.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи зі змісту ст. 601 ЦК України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно із ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій відхиляючи доводи Фірми "Т.М.М." –ТОВ про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не звернули уваги на те, що зарахування може здійснюватися без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто достатньо волевиявлення однієї сторони, а також на те, що зарахування –односторонній правочин, до якого застосовуються положення ст. 202 ЦК України.

Наведене у даній постанові свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, то справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." –Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 та рішення господарського суду м. Києва від 06.10.2011 у справі № 31/272 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.