Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши

за участю представників сторін:

позивача – Рудницька Н.В. дов. від 15.02.2010 р.,

відповідача –Апісарев С.О. дов. від 22.04.2010 р.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2010 р. (суддя –Васильєва Л.І.) позов задоволено. Стягнуто з Виробничо-комерційного підприємства "Каро " на користь Фермерського господарства "Оазис" 281 870, 49 грн. боргу, 106 570, 17 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 14 063,52 грн. пені, 4 025, 04 державного мита; 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 р. (судді –Туренко В.Б., Величко Т.А., Поліщук Л.В.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2010 р. змінено. Абзац перший резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: "Позов задовольнити частково." Абзац другий резолютивної частини рішення залишено без змін. Доповнено резолютивну частину рішення третім абзацом слідуючого змісту: "В іншій частині позову відмовити".

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, Виробничо-комерційне підприємство "Каро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення місцевого господарського та постанову апеляційного господарського суду в частині зменшення стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом та пені, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права в цій частині.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надходило.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2007 р. між сторонами був укладений договір № 1409-1, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупця в строк до 20.09.2007 р., а покупець —прийняти та оплатити товар, а саме - насіння озимої пшениці на загальну суму 356 384 грн. (п. п. 1, 2, 3, 4 договору).

Згідно пункту 5 договору, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок або в касу продавця у строк до 15.10.2007 р. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця.

В подальшому, сторони розглянули стан взаєморозрахунків за договором та згідно акту звірки від 12.12.2007 р. визначили борг відповідача в сумі 281 870,49 грн.

12.12.2007 р. сторони уклали договір № 1212-1, в якому вирішили, що неоплачений товар на суму 281 870,49 грн. передається покупцю в строк до 01.08.2008 р. на умовах товарного кредиту.

Згідно п. 2 вказаного договору, покупець зобов'язується оплатити проценти за користування товарним кредитом із розрахунку 20% річних. Відсотки нараховуються та оплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом. Покупець здійснює оплату вартості товару та відсотки за користування товарним кредитом шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Можливий розрахунок сільськогосподарською продукцією по узгодженим сторонами цінам. Покупець має право здійснити достроковий розрахунок.

У випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару та відсотків за користування товарним кредитом, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,3 % від несплаченої суми за кожний день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 4 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2009 р. та 01.11.2009 р. ФГ "Оазис" направило ВКП "Каро" лист № 1210-1 та вимогу № 0111-1, в яких просило оплатити суму заборгованості в сумі 281 870,49 грн., відсотки за користування товарним кредитом в сумі 106 570,17 грн. за договором № 1212-1 від 12.12.2007 р., але відповідач залишив вказані листи без уваги.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач виконав свої зобов'язання по оплаті товару частково: в рахунок боргу поставив позивачу зерно кукурудзи на суму 100 831,68 грн., в зв'язку з чим вартість неоплаченого товару склала 255 552,32 грн. При цьому судом встановлено, що позивач поніс витрати у сумі 26 318,17 грн. за надані послуги по сушці поставленої в рахунок боргу кукурудзи, які додано до суми основного боргу підприємства.

За таких обставин, суди обґрунтовано визначили, що основний борг відповідача склав 281 870,49 грн., що також підтверджено актом звірки, договору № 1212-1 від 12.12.2007 р.

Згідно ст. 1057 ЦК України, договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Врахувавши, що сума основного боргу у розмірі 281 870,49 грн. є обґрунтованою належними доказами у справі, суди також правомірно задовольнили вимоги позивача про стягнення відсотків за користування товарним кредитом у сумі 106 570,17 грн., які були нараховані позивачем за період з 12.12.2007 р. по 01.11.2009 р., оскільки проценти нараховуються та оплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом (п. 2 договору № 1212-1 від 12.12.2007 р.). Отже, судами правомірно було відхилено посилання відповідача стосовно того, що відсотки повинні були бути нараховані лише до 01.08.2008 р..

Розглядаючи вимоги про стягнення з підприємства пені за період з 01.08.2008 р. по 01.02.2009 р., суди врахували положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України та дату звернення з позовом —17.11.2009р., дійшовши правильного висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення пені в сумі 14 063,52 грн. за період з 17.11.2008 р. по 01.02.2009 р.

Оскільки мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції мали деякі розбіжності, апеляційний господарський суд правомірно змінив рішення суду першої інстанції виклавши його в новій редакції.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов правомірного висновку про обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства "Каро" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року у справі № 1/237/09 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.