Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Малетича М.М.

суддів Мамонтової О.М.

Круглікової К.С.

За участю представників сторін:

від позивача Солошенко І.В. –голова ради

від відповідача не з'явилися

від третьої особи не з'явилися

розглянувши касаційну скаргу Вілійської сільської ради на рішення господарського суду Тернопільської області від 06.06.11р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.11р.

у справі № 13/14/5022-632/2011

за позовом Вілійської сільської ради, с. Вілія Тернопільської області

до ТОВ "Мікоген-Україна", с. Вілія Тернопільської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції, м. Шумськ

про визнання недійсним договору оренди землі від 11.04.07р. в частині п. 9, зобов'язання відповідача виготовити додаток –уточнення до договору оренди землі від 11.04.07р. у відповідності до вимог чинного законодавства України та на підставі рішення сільської ради, належним чином виконати п. 13 вказаного договору та стягнення 67145,18 грн. заборгованості

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.06.11р. у справі № 13/14/5022-632/2011 (суддя Стопник С.Г.) в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.11р. (головуючий Юркевич М.В., судді Кузь В.Л., Желік М.Б.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 06.06.11р. та постанову від 27.07.11р. скасувати, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 217 ЦК України, ст. 288 Податкового кодексу України, частин 4 і 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 65, 84 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

11.04.07р. між Вілійською сільською радою (Орендодавець) та ТОВ "Мікоген-Україна" (Орендар) укладено договір оренди землі, зареєстрований 19.04.07р. в Шумському відділенні ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 040766000980, за умовами якого орендодавець відповідно рішення Вілійської сільської ради № 114 від 12.04.07р. надав, а орендар - прийняв в строкове (на 49 років) платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за адресою: с. Вілія, вул. Лісова, 1-А, загальною площею 11,1427 га для вирощування міцелію грибів.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки землі, що становить 691,61 грн. щомісячно, але не менше суми земельного податку, встановленого чинним законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням індексів інфляції, цільового призначення земельної ділянки та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься щомісячно на відповідний розрахунковий рахунок Державного казначейства у розмірі 1/12 річної орендної плати не пізніше 5-го числа наступного за звітним місяця (п.п. 9-11 договору).

Згідно п. 13, розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

05.05.11р. Вілійська сільська рада звернулася з позовом до ТОВ "Мікоген-Україна", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Шумського відділення Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про визнання недійсним п. 9 договору оренди землі від 11.04.07р.; зобов'язання відповідача виготовити додаток-уточнення до вказаного договору у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі рішення Вілійської сільської ради, а також зобов'язати належним чином виконувати п. 13 зазначеного договору; стягнення 49010,32 грн. основного боргу з орендної плати за період з березня 2009 року по березень 2011 року та 18134,86 грн. пені.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.06.11р. у справі № 13/14/5022-632/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.11р., в позові відмовлено.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення договору оренди) було визначено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 309-VI від 03.06.08 (309-17) р ., який вступив в дію з 04.06.08р. змінено, зокрема, ч. 4 і 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та викладено їх в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель під об'єктами енергетики, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, та земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) ; для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) . Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.".

Частиною першою ст. 33 ГПК України передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами, зазначена земельна ділянка за категорією та класифікацією відноситься до земель іншого сільськогосподарського призначення, розмір орендної плати, погоджений п. 9 договору оренди землі від 11.04.07р. відповідав ставці орендної плати, визначеній приписами чинного на момент укладення договору Закону України "Про плату за землю" (2535-12) . Відтак, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання вказаного пункту договору недійсним та стягнення суми основного боргу з орендної плати, донарахованої у трикратному розмірі земельного податку згідно Закону України № 309-VI від 03.06.08р. (309-17) , тому що сторонами не було внесено змін до договору від 11.04.07р. в порядку ст. 188 ГК України та ст. 30 Закону України "Про оренду землі".

Колегія також погоджується з відмовою у задоволенні решти позовних вимог з мотивів, наведених судами в рішенні і постанові.

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що оскаржувані судові акти прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Вілійської сільської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 06.06.11р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.11р. у справі № 13/14/5022-632/2011 залишити без змін.