37/828 Про стягнення суми боргу за спожиту активну енергію - 06.09.2010 Прийняття

Позивач –акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" у листопаді 2009 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача –товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група", з урахуванням уточнених позовних вимог, про стягнення 66907,58 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 2016,51 грн. основного боргу за спожиту реактивну енергію, 6272,09 грн. інфляційних втрат, 1546,55 грн. річних відсотків та 7889,45 грн. пені за період з 01.01.2009 до 01.11.2009 у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 10847 від 26.09.2008.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2010 (суддя Гавриловська І.О.) позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група" на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 66907,58 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 2016,51 грн. основного боргу за спожиту реактивну енергію, 5882,32 грн. інфляційних втрат, 1546,55 грн. річних, 3836,65 грн. пені з підстав правомірності та обґрунтованості, 801, 89 грн. витрат по оплаті державного мита та 223,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з відсутністю правових підстав для їх задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 (судді: Коротун О.М. –головуючий, Кропивна Л.В., Поляк О.І.) апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група" залишена без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2010 залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та пені через неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група" (споживач) 26.09.2008 укладено договір № 10847 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за умовами цього договору та його додатків, що є його невід'ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами (пункт 1 договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що споживач зобов'язувався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів".

Згідно пункту 5 додатку 2.5 від 26.09.2008 до договору щомісячно 18 числа споживач зобов'язувався направляти уповноваженого представника до постачальника для надання звіту про спожиту активну і реактивну та генеровану реактивну електроенергію та про результати вимірів активної потужності за встановленою формою (додатки "Звіт про використану електроенергію", "Звіт про використану електроенергію", "Звіт про результати вимірів активної потужності").

Крім цього, споживач надавав підписані акти про приймання-передачі послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та акти звіряння розрахунків за попередні періоди.

Згідно пункту 6 додатку до договору за даними звіту про використану електроенергію та з урахуванням величини витрат визначається обсяг фактично спожитої активної і реактивної та генерованої реактивної електроенергії.

В пункті 13 додатку 2.5 від 26.09.2008 до договору зазначено, що споживач до 20 числа поточного розрахункового місяця здійснює попередню оплату платежем розміром 100 % від заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії на наступний розрахунковий період.

Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002 (z0093-02) . Оплата за перетікання реактивної електроенергії перераховуються на поточний рахунок позивача до 1 числа наступного календарного місяця (додаток 5б).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Судами встановлено, що постачальник належним чином виконав зобов'язання щодо постачання електричної енергії за договором № 1084, що підтверджується актом приймання-передачі товарної продукції за січень 2009 року № 10847016/1 на суму 66907,58 грн. та актом надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії № 10847016/1/1 за січень 2009 року на суму 2016,51 грн.

Проте в порушення умов договору зобов'язання з оплати вартості поставленої у січні електроенергії не виконані, внаслідок чого утворилася заборгованість розмірі 68924,09 грн., з яких 66907,58 грн. боргу за активну електричну енергію та 2016,51 грн. боргу за реактивну електричну енергію.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за договором у споживача станом на день звернення з позовом до суду утворилася заборгованість у розмірі 68924,09 грн.

У зв'язку із заборгованістю за спожиту активну енергію та спожиту реактивну енергію, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 68924,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 6272,09 грн. заявлені позивачем за період з 01.01.2009 до 01.11.2009 підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 % (у липні 2009 року та серпні 2009 року на рівні 99,9 % та 99,8 %, відповідно), тому місцевий господарський суд при перевірці розрахунків позову вказані порушення усунув, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних витрат зменшився.

Відтак, позовні вимоги про стягнення нарахованих інфляційних втрат у розмірі 389,77 грн. обґрунтовано не задоволені судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 1546,55 грн. є обґрунтованим та доведеним.

Скаржник оскаржує висновки судів обох інстанцій у частині задоволення вимог позову про стягнення пені у розмірі 7889,45 грн. за період з травня 2009 року до жовтня 2009 року включно, посилаючись на те, що при розгляді питання про стягнення пені за вказаний період судами обох інстанцій невірно застосовані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України без системного аналізу вказаних положень Закону та умов укладеного між сторонами договору.

Скаржник вважає, що суди обох інстанцій помилково застосували скорочені строки позовної давності, тривалістю у 6 місяців, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Проте посилання скаржника на застосування судами обох інстанцій скорочених строків позовної давності є помилковими, враховуючи, що як правильно зазначив апеляційний господарський суд при частковому задоволенні вимог про стягнення пені, не були застосовані правила про позовну давність, а взято до уваги визначений статтею 232 Господарського кодексу України порядок застосування штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У пункті 4.2.2 договору за внесення платежів з порушенням термінів передбачено, що споживач повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Отже, договором передбачені штрафні санкції у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання.

Договором не передбачені штрафні санкції за інші порушення господарських зобов'язань.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зобов'язання у відповідача щодо сплати 66907,58 грн. боргу за спожиту активну енергію та 2016,51 грн. боргу за спожиту реактивну енергію виникло у лютому 2009 року. Відтак, управнена сторона вправі була нараховувати пеню відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України не більше 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, тому нарахування штрафних санкцій поза визначений Законом термін обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції до уваги.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у частині нарахованої позивачем до серпня 2009 року в сумі 3836,65 грн., оскільки зобов'язання у відповідача щодо сплати 66907,58 грн. боргу за спожиту активну енергію, 2016,51 грн. боргу за спожиту реактивну енергію виникло у лютому 2009 року.

Суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення пені за період з серпня 2009 року до жовтня 2009 року включно, на підставі статті 232 Господарського кодексу України .

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню в частині нарахованій позивачем за період до серпня 2009 року, у сумі 3836,65 грн.

Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" залишити без задоволення.