Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Першикова Є.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Безвенюк В.П.

від відповідача: не з’явився

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт"

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2010р.

у справі № 32/31 Господарського суду Львівської області

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт"

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівське будівельне управління"

про стягнення 41618,51 грн.,

Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівське будівельне управління" про стягнення 41618,51грн. з яких 19038,51грн. інфляційні втрати, 4482,17грн. три проценти річних, 18098,14грн. пеня.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" заявою від 29.03.2010р. вих. № 89 зменшило розмір пені до 1130грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2010р. (суддя Ю.О.Сухович) позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівське будівельне управління" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" 19038,51грн. інфляційних втрат, 4482,17грн. три проценти річних, 235,20грн. держмита і 133,38грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в задоволенні позову в частині стягнення 18098,14грн. пені відмовлено.

Частково не погодившись з прийнятим у даній справі судовим рішенням, Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2010р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким стягнути пеню у розмірі 18098,14грн. Свою вимогу Державне підприємство Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" мотивує тим, що господарським судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального процесуального права.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 22 ГПК України щодо участі його представників у судовому засіданні. Про час і місце розгляду касаційної скарги був повідомлений.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" не підлягає задоволенню.

Господарським судом встановлено:

01.07.2008р. між позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 26, за яким позивач зобов’язався виконати капітальний ремонт військової будівлі № 27/5, а відповідач здійснити оплату за виконані роботи.

Пунктом 3.3 вищезгаданого договору сторони домовились, що повна оплата здійснюється на протязі 5-ти банківських днів після підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що оплата робіт проводиться після прийняття всіх виконаних робіт, що визначені договором, якщо інший порядок не встановлений договором.

Господарським судом встановлено, що 08.2008р. за актом прийняття виконаних робіт відповідач прийняв роботи, виконані за договором підряду позивачем.

Проте, господарським судом на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку не досліджено обставин чи всі роботи, передбачені договором підряду виконані позивачем, чи тільки відповідного етапу та умови щодо розрахунків по кожному етапу.

Згідно ст. 886 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов'язків за договором будівельного підряду він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Проте, вирішуючи даний спір, господарський суд не досліджував обставини щодо відповідача - державного підприємства в наявності чи відсутності його вини в невиконанні зобов’язання.

Як вже було зазначено, позивач просить стягнути з відповідача пеню за неналежне виконання зобов’язання.

Застосування позовної давності до додаткових вимог встановлено ст. 266 ЦК України, згідно якої зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Проте, відмовляючи в задоволенні позову щодо стягнення пені господарський суд на приписи даної правової норми уваги не звернув, що призвело до її порушення.

Згідно ст. 32 ГПК України Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, на підставі відповідних доказів та у визначеному законом порядку суд встановлює обставини на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що не доводяться факти, які встановлені рішенням господарського суду.

Як випливає з рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2009р. у справі № 4/105, даним рішенням встановлено факт боргу відповідача у розмірі 107560,40грн. перед позивачем. Отже, саме факт щодо боргу відповідача у розмірі 107560,40грн. и не доводиться у даному судовому процесі.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління начальника робіт" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2010р. у справі № 32/31 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.