5028/15/106(8/37)2011 Про визнання недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України - 14.02.2012 Прийняття

У лютому 2011 року комунальне підприємство Ріпкинської житлово –експлуатаційної дільниці звернулося з позовом до відділення АМК України, згідно з яким просило визнати недійсним рішення від 24.12.2010 № 54 –рш по справі № 02-05/54-2010.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 10.10.2011 (суддя Федоренко Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 (колегія суддів у складі: суддя Пантелієнко В.О. –головуючий, судді Верховець А.А. і Гарник Л.Л.), в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 10.10.2011, постанову апеляційного господарського суду від 23.11.2011 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 50, 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 43 ГПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.12.2010 адміністративною колегією відділення АМК України було прийнято рішення № 54-рш у справі №02-05/54-2010, яким, з урахуванням розпорядження від 16.03.2011 № 54-2010/2-р про виправлення описки, визнано, що відповідач вчинив порушення, передбачене п.13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді неподання інформації відділенню АМК України у встановлені головою відділення АМК України строки на вимогу від 06 вересня 2010 року №02-04/2340 та накладено на відповідача штраф у розмірі 4640грн.

В основу оскаржуваного рішення відділення АМК України були покладені такі обставини:

- рішенням виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради від 20.07.2007 № 104 "Про затвердження Ріпкинської ЖЕД переліку послуг та норм утворення ТПВ" затверджено перелік послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, які будуть надаватися Ріпкинською житлово –експлуатаційною дільницею, у тому числі і послуги з вивезення твердих побутових відходів;

- у зв’язку з дослідженням ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів, вимогою № 02-04/2340 від 06.09.2010 відділення АМК України зобов’язало позивача у десятиденний термін з дня її отримання надати інформацію про обсяги вивезення твердих побутових відходів за 2009 рік та за І півріччя 2010 року в межах смт Ріпки;

- вказана вимога була отримана позивачем 07.09.2010;

- листом від 14.09.2010 № 361/01-10 позивач надав відповідачу інформацію на вимогу № 02-04/2340 від 06.09.2010, посилаючись на те, що ця інформація надається відповідачу в черговий раз. Зокрема листом від 14.09.2010 позивач надав відповідачу інформацію щодо обсягів утворення та передання на знешкодження твердих побутових відходів за період 2009 року та першого півріччя 2010 року;

- в подальшому, вважаючи, що інформація стосовно тих питань, які були викладені у вимозі позивачем, не подана, відділення АМК України розпорядженням від 23.09.2010 № 54-2010/1-р розпочало розгляд справи № 02-05/54-2010 за ознаками вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді неподання інформації відділенню АМК України у встановлені у вимозі останнього від 06.09.2010 строки.

Звертаючись із позовом до господарського суду про визнання недійсним рішення відділення АМК України від 24.12.2010 № 54-рш у справі № 02-05/54-2010, позивач вказував, що інформація запитувана відповідачем була подана у встановлені головою відділення АМК України строки на вимогу від 06.09.2010 № 02-04/2340, а тому відсутнє порушення вимог пункту 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що обсяг запитуваної відповідачем інформації та підстави для цього запиту відповідали колу завдань, що стоять перед органами Антимонопольного комітету України та передбачені чинним законодавством. Неподання позивачем у встановлені строки інформації на вимогу відділення АМК України від 06.09.2010 № 02-04/2340, відповідач кваліфікував як вчинення правопорушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Висновку щодо правильності кваліфікації дій позивача за ознаками правопорушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суди дійшли з огляду на те, що відповідно до фактичних обставин справи відповідач вимагав надати інформацію щодо обсягів вивезення твердих побутових відходів, а позивач, як про це зазначалось вище, листом від 14.09.2010 надав йому інформацію стосовно обсягів утворення та передання на знешкодження твердих побутових відходів, тобто надав іншу інформацію, яка не мала ніякого смислового зв’язку із тією, що була в нього запитана.

З такими висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово –комунальні послуги" комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно виконавцем з надання таких послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Згідно із ст.ст. 12, 13 цього ж Закону в залежності від функціонального призначення житлово –комунальні послуги поділяються на декілька видів і таке поняття як вивезення побутових відходів входить до змісту таких різновидів житлово –комунальних послуг як комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. При цьому примірні переліки житлово –комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово –комунального господарства.

За змістом статті 1 Закону України "Про відходи" до побутових відносяться відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення, а послугами з вивезення побутових відходів є збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування.

Отже, чинним законодавством надано визначення такому терміну, як послуги з вивезення побутових відходів і передбачено, що до його змісту включено також таке поняття, як знешкодження побутових відходів нарівні з їх збиранням, зберіганням, перевезенням, переробленням та інше.

Наведені вимоги чинного законодавства, а також фактичні обставини справи не були в повній мірі враховані судами.

Відповідно до фактичних обставин справи позивач, як про це зазначалося, відноситься до числа виконавців з надання житлово –комунальних послуг, у тому числі з питань вивезення відходів, оскільки саме це входить до предмету його діяльності.

Отже, надавши відповідачу за наведених обставин інформацію щодо обсягів утворення та передання на знешкодження твердих побутових відходів за обумовлений період часу, позивач тим самим повідомив дані щодо обсягів вивезення твердих побутових відходів, тобто подав інформацію, яка мала прямий, безпосередній предметний взаємозв’язок із тією вимогою, яку йому адресував відповідач.

З огляду на таке висновки попередніх судових інстанцій, які, встановивши з достатньою повнотою фактичні обставини справи, підтвердили правильність позиції відповідача щодо наявності в діях комунального підприємства складу правопорушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5 частини першої статті 17 Закону України від 26.11.1993 № 3659-ХІІ "Про Антимонопольний комітет України" (далі –Закон № 3659) встановлено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Аналогічні за змістом приписи містить й підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30.03.2001 за № 291/5482 (z0291-01) .

Таким чином, наведені вимоги чинного законодавства дають підстави вважати, що направлення відділенням АМК України запиту відповідній особі щодо подання нею певної інформації буде носити правомірний характер в контексті вимог, що передбачені пунктом 5 частини першої статті 17 Закону № 3659, а також пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", тобто лише тоді, коли це буде прямо передбачено законом.

Як вбачається із змісту оскаржуваних рішень, судами не було встановлено у справі таких обставин, які б свідчили про те, що в даному випадку запити на подання інформації були направлені відповідачем у зв’язку з розглядом заяв або справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції чи у зв’язку з проведенням відповідної перевірки.

На існування "інших передбачених законом випадків", які б давали підстави для витребування інформації у позивача, відповідач, згідно з наявними матеріалами справи, не посилався. Відповідних обставин у цьому ж зв’язку не було встановлено і судами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди помилково послались на загальні повноваження голови територіального відділення АМК України з приводу здійснення ним контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Здійснення такого контролю в контексті обставин цієї справи, тобто планове дослідження ринку, хоч безумовно і входить до кола повноважень органів Антимонопольного комітету України, але в той же час само по собі не давало відповідачу правових підстав вимагати від позивача обов’язкового надання інформації, оскільки це прямо суперечило вимогам пункту 5 частини першої статті 17 Закону № 3659, а отже не давало і підстав вбачати в діях позивача, який на думку відділення АМК України не надав запитувану в нього інформацію, наявність ознак правопорушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Беручи до уваги, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, висновки судів за обставинами цієї справи щодо вчинення позивачем правопорушення та їх посилання на вимоги ст.ст.22, 221 Закону № 3659 як на підставу притягнення позивача до відповідальності є такими, що суперечать сукупності наведених вимог чинного законодавства.

Таким чином, обставинам справи, які були встановлені з належною повнотою, попередні судові інстанції дали неправильну юридичну оцінку.

Це дає підстави для скасування прийнятих у справі рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1.Касаційну скаргу комунального підприємства Ріпкинської житлово –експлуатаційної дільниці задовольнити.

2.Рішення господарського суду Чернігівської області від 10.10.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 у справі № 5028/15/106(8/37)2011 скасувати.

3.Позов задовольнити.

4.Визнати недійсним рішення адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.12.2010 № 54-рш у справі за № 02-05/54-2010.

5.Стягнути з Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь комунального підприємства Ріпкинської житлово –експлуатаційної дільниці 786,20грн. судового збору.