Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У лютому 2010 р. Банк звернувся до господарського суду з позовом до Підприємства та СПД-ФО ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом магазину від 31.03.2009 р., укладеного між відповідачами.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.04.2010 р. (суддя Баула Л.П.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 03.06.2010 р. (судді: Іоннікова І.А., Будішевська Л.О., Веденяпін О.А.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.03.2009 р. між Підприємством (продавець) та СПД-ФО ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом магазину (надалі –Договір), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належний продавцю на праві приватної власності об'єкт незавершеного будівництва, магазину продовольчих товарів готовністю 21%, за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом до суду позивач стверджував, що даний договір є недійсним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, які ним обумовлювались.

В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди дійшли правомірних висновків, що договір було укладено не лише для досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами, а й для його реального виконання, оскільки продавець продав покупцю об'єкт, а саме – незавершений будівництвом магазин, а покупець прийняв його, сплативши його вартість у розмірі, встановленому умовами Договору, а отже, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, наявність підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу ПАТ "ІМЕКСБАНК" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 03.06.2010 р. у справі № 4/282-10 залишити без змін.