Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                             Кривенка В.В.,

суддів:                                 Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                        Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., 

                                        Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Снабсервіс" (далі – ВАТ "Снабсервіс") справу за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя до ВАТ "Снабсервіс" та Приватного підприємства "Промресурси" (далі – ПП "Промресурси") про визнання угоди недійсною,

У травні 2003 року Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 8 січня 2002 року, укладеного між ПП "Промресурси" та ВАТ "Снабсервіс", а також про стягнення з останнього у доход держави 43 950 грн 98 коп.

Господарський суд м. Севастополя рішенням від 13 грудня 2004 року у задоволенні позову відмовив.

Постановою від 30 травня 2005 року Севастопольський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив: укладений між відповідачами договір визнав недійсним, стягнув з ПП "Промресурси" на користь ВАТ "Снабсервіс" 43 950 грн 98 коп., а з останнього – таку саму суму на користь державного бюджету.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 травня 2007 року зазначену постанову залишив без змін.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України ВАТ "Снабсервіс", посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати цю ухвалу касаційного суду і постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування наявності неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права скаржник послався на постанови Вищого адміністративного суду України від 23 серпня та 4 жовтня 2006 року, в яких цю норму застосовано інакше, ніж в оскаржуваній ухвалі.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР (1540-06) ), виходив із того, що зазначене судове рішення є законним.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи і встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 49 ЦК УРСР, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про помилкове застосування зазначеної норми у цій справі та про обґрунтованість скарги.

Як установлено судами, 8 січня 2002 року ВАТ "Снабсервіс" уклало з ПП "Промресурси" договір купівлі-продажу, за умовами якого отримало товар згідно з податковими накладними на суму 43 950 грн 98 коп. та оплатило його, що підтверджується платіжними дорученнями. Калінінський районний суд м. Донецька рішенням від 29 квітня 2002 року, яке набрало законної сили, визнав недійсними установчі документи ПП "Промресурси" з 29 листопада 2001 року і скасував його реєстрацію як платника податку на додану вартість із тієї ж дати. У зв’язку з цим суд апеляційної інстанції, з думкою якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що оспорюваний договір було укладено з метою ухилитися від сплати податків.

Відповідно до статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – в обох сторін чи в однієї, від виконання угоди – обома сторонами чи однією.

На час ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій, установлених цією нормою.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) набрав чинності цей Кодекс і втратив чинність ЦК УРСР (1540-06) .

У ЦК України (435-15) не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за цією угодою. За змістом статті 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Із частини 2 статті 5 ЦК України випливає, що цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на час виконання угоди, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, перебдачені Господарським кодексом України (436-15) (далі – ГК), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною 1 статті 208 цього Кодексу.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК (436-15) наведені положення цього Кодексу застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а за порушення, вчинені до набрання ними чинності, – лише в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за ці порушення.

Викладене дає підстави для висновку, що суд першої інстанції правильно не застосував санкції за укладення угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Водночас з обґрунтуванням такого рішення погодитися не можна. Проте помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині.

Ухвала касаційного суду та постанова апеляційного суду не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають скасуванню.

На підставі зазначеного та керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Відкритого акціонерного товариства "Снабсервіс" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs920083) від 30 травня 2007 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 травня 2005 року скасувати, рішення Господарського суду м. Севастополя від 13 грудня 2004 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.