7/199-09 Про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом - 31.08.2010 Прийняття

Постановою господарського суду Сумської області від 11.01.2010 (суддя Рижкова М.Б.), в порядку статей 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Фізичну особу-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Нагорневу Т.В., зобов'язано ліквідатора банкрута у десятиденний строк з моменту винесення постанови опублікувати в офіційному друкованому органі України: газеті "Голос України" або "Урядовий Кур’єр" оголошення про визнання боржника банкрутом, в якому зазначити: повне найменування банкрута, його поштову адресу та банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про ліквідатора, а також зазначити, що кредитори мають право заявити свої претензії до боржника, який ліквідується, протягом двох місяців з дня винесення даної постанови, визначено, що вимоги до громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, пред’являються протягом двох місяців з дня винесення даної постанови, зобов’язано ліквідатора подати до господарського суду Сумської області звіт та ліквідаційний баланс з доданими до нього документами відповідно до вимог статті 32 вищевказаного Закону.

постанова господарського суду Сумської області мотивована тим, що, відповідно до довідки АТ "Райффайзен Банк Аваль", заборгованість Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича перед банком, станом на 21.12.2009, складає 193815,17 грн., а відповідно до довідки ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість боржника станом на 22.10.2009 складає 85007,00 грн. Таким чином, загальна сума кредиторської заборгованості Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича складає 278822,17 грн. зазначена сума заборгованості визнана боржником у повному обсязі. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ВМС034832 за боржником на праві власності зареєстрований автобус –MERCEDES-BENZ 313 CDI Sprinter, номер шасі (кузова, рами) WDB9036631R815848, рік випуску 2005, реєстраційний номер BM2185AA, який перебуває у заставі АТ "Райффайзен Банк Аваль", відповідно до кредитного договору № 012/15-12/3414 від 18 квітня 2008 року. Вартість даного транспортного засобу не визначена. Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку за боржником зареєстрована земельна ділянка площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: селище Степанівка, пров. 40 років Перемоги, 2. Вартість земельної ділянки не визначена. Інших активів у боржника не має. З огляду на вказані обставини, господарський суд дійшов висновку про те, що активів боржника недостатньо для повного погашення кредиторської заборгованості.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 (колегія суддів: Кравець Т.В., Гончар Т.В., Карбань І.С.) постанову господарського суду Сумської області від 11.01.2010 у справі № 7/199-09 скасовано. Провадження по справі № 7/199-09 про визнання банкрутом Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича припинено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2010, Фізична особа-підприємець Семенець Євген Анатолійович звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а постанову господарського суду Сумської області від 11.01.2010 залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що Харківський апеляційний господарський суд під час розгляду справи № 7/199-09 неправильно застосував статті 1, 7, 47-49 Закону, в частині визначення безспірності вимог боржника, необхідності вжиття заходів до примусово стягнення з боржника грошових коштів, необхідності проведення оцінки майна боржника до порушення справи про банкрутство. Крім того, заявник касаційної скарги не погодився з висновками апеляційного господарського суду, з приводу того, що суд першої інстанції не встановив реальну вартість наявного майна Боржника. На думку Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича, відповідно до вимог статті 29 Закону, майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, тобто встановлення реальної вартості майна і не входить до повноважень, як господарського суду так і самого Боржника.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича, переглянувши в касаційному порядку прийняту у справі постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2010, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи суд апеляційної інстанції, скасувавши постанову господарського суду Сумської області від 11.01.2010 та припинивши провадження у справі, мотивував це тим, що згідно приписів частини 1 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заява про порушення справи про визнання банкрутом, яка подана кредитором або боржником, повинна містити разом з іншим виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, а частина 3 вказаної статті вимагає подання до заяви боржника документів, що свідчать про неплатоспроможність боржника, а саме доказів щодо вжиття заходів примусового стягнення з боржника грошових коштів через органи державної виконавчої служби. Крім того, апеляційний господарський суд вказав, що господарський суд неповно з'ясував усі обставини стосовно відносин між боржником і кредиторами, та, всупереч статті 6 Закону, при винесені оскаржуваної постанови, зробив висновок про наявність боргу боржника перед кредиторами, з наданих боржником цивільно-правових угод, які не є безспірними грошовими вимогами, в розумінні статті 1 Закону, таким чином, у матеріалах справи відсутні докази безспірності вимог кредиторів боржника .

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Харківський апеляційний господарський суд в постанові не навів жодної правової підстави, встановленої законом для висновку про припинення провадження у справі, посилання суду на відсутність документів, що підтверджують безспірність вимог, зокрема, на відсутність виконавчих чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, як це визначено статтею 6 Закону є безпідставними, оскільки із заявою про порушення справи про банкрутство звернуся саме боржник, що свідчить про визнання ним обставини наявності боргу, а тому, при зверненні з заявою про порушення справи про банкрутство, за правилами ст.ст. 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не вимагається подання доказів безспірності вимог кредиторів.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом не враховано, що згідно умов укладених кредитних договорів, Семенець Є.А. отримав у власність кредитні кошти. Цільове використання кредитного договору № 012/15-12/3414 від 18.04.2008 р., укладеному з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", визначено в пункті 1.1.2 - для купівлі транспортного засобу, а кредитного договору №SМЕ0010995 від 28.03.2008, укладеному з ЗАТ "Альфа Банк", визначено в пункті 1.2 - для задоволення неспоживчих потреб.

З огляду на вказане, вимоги зазначених кредиторів, на думку суду апеляційної інстанції, неможливо покласти в основу справи про визнання боржника банкрутом, оскільки вони не відповідають вимогам статті 1 Закону, а саме - відповідно до наданого боржником кредитного договору від 28.03.2008, укладеного з ЗАТ "Альфа Банк", боржником виступає фізична особа і вимога цього кредитора не пов'язана із здійсненням нею підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

З матеріалі заяви Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича про порушення провадження у справі про визнання банкрутом вбачається, що боржник, як на підставу виникнення заборгованості послався на кредитні договори: № 012/15-12/3414 від 18.04.2008, укладений з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"; та № SМЕ0010995 від 28.03.2008, укладений з ЗАТ "Альфа Банк".

З тексту вказаних договорів вбачається, що договір № SМЕ0010995 від 28.03.2008 укладений з ЗАТ "Альфа Банк" фізичною особою Семенець Євгеном Анатолійовичем.

Натомість, договір № 012/15-12/3414 від 18.04.2008 з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладений Фізичною особою-підприємцем Семенець Євгеном Анатолійовичем.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно пункту 1.1.2 договору № 012/15-12/3414 від 18.04.2008 цільове використання кредитних коштів визначено - для купівлі транспортного засобу, а відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку, боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, здійснював діяльність з перевезення пасажирів.

Проте, суд другої інстанції, припиняючи провадження у справі з підстав, що вимоги кредиторів не пов'язані із здійсненням боржником підприємницької діяльності, не надав правову оцінку обставинам укладання договору № 012/15-12/3414 від 18.04.2008, суб'єктному складу угоди та напрямкам використання кредитних коштів.

А отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказані в заяві боржника вимоги кредиторів неможливо покласти в основу справи про визнання боржника банкрутом, оскільки вони не відповідають вимогам статті 1 Закону і не пов'язана із здійсненням нею підприємницької діяльності, є передчасним.

Переглянувши в касаційному порядку постанову господарського суду Сумської області від 11.01.2010, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила недотримання судом першої інстанції вимог процесуального закону, в частині всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з заяви Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича, 23.12.2009 боржником було прийнято рішення про звернення до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про визнання банкрутом.

Стаття 47 спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) має назву "Загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності –громадянина".

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 47 Закону правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Згідно з частинами 3, 4 статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство. За відсутності заперечень кредиторів господарський суд може затвердити план погашення боргів, що є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство на строк не більше трьох місяців. План погашення боргів повинен включати: строк його виконання; розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику - громадянину-підприємцю та членам його сім'ї на споживання; розмір суми, яка буде щомісячно направлятися на погашення вимог кредиторів.

Згідно з частиною 6 статті 47 Закону, якщо в результаті виконання боржником плану погашення боргів, вимоги кредиторів задоволені в повному обсязі, провадження у справі про банкрутство припиняється.

Відповідно до вимог статті 48, яка має назву "Розгляд господарським судом справи про банкрутство громадянина-підприємця" одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця господарський суд накладає арешт на майно громадянина-підприємця, за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення. За клопотанням громадянина-підприємця господарський суд може звільнити з-під арешту майно (частину майна) у разі укладення договору поруки чи іншого забезпечення виконання зобов'язання громадянина-підприємця третіми особами. За заявою громадянина-підприємця господарський суд може відкласти розгляд справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди. За наявності відомостей про відкриття спадщини на користь громадянина-підприємця господарський суд має право зупинити провадження у справі про банкрутство для вирішення питання щодо спадщини у встановленому законом порядку. Якщо у встановлений частиною другою цієї статті строк громадянин-підприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів і в зазначений строк не укладено мирової угоди, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Згідно статті 1 спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) ліквідація –припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Відповідно до вимог статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 1 статті 104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Згідно вимог статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

Відповідно до вимог частини 4 статті 105 ЦК України, комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає що статтею 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" передбачено, зокрема, що інформація про прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності підлягає обов'язковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Згідно з частиною 9 статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою –підприємцем за її рішенням фізична особа-підприємець або уповноважена нею особа, не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, подає державному реєстратору довідки Державної податкової інспекції, Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості та інші документи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що, виходячи з вимог статті 51, частини 4 статті 105 ЦК України, статей 22, 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що вирішили припинити власну підприємницьку діяльність, покладено обов'язок, для належного з'ясування кола кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, опублікувати в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повідомлення про прийняте рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, однією з передумов порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статей 47- 49 спеціального Закону, є здійснення громадянином-підприємцем попередньої публікації оголошення, в порядку частини 4 статті 105 ЦК України та статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що справа про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності –громадянина, на підставі статей 47, 48 Закону не може бути порушена до закінчення двохмісячного строку з дня публікації повідомлення про прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог частини 1 статті 111 ЦК України, ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до вимог частини 5 статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, до заяви Фізичної особи-підприємця Семенець Євгена Анатолійовича про порушення справи про банкрутство, не додані докази здійснення попередньої публікації оголошення, в порядку статті 51 та частини 4 статті 105 ЦК України та статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та повідомлення органів ДПІ про прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності; докази оцінки наявного майна боржника, а також до заяви не додано проміжний ліквідаційний баланс, в заяві підприємця про порушення справи про банкрутство взагалі відсутні посилання на факти: здійснення попередньої публікації, повідомлення органів ДПІ про прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності, оцінки наявного майна боржника.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що постанова господарського суду Сумської області від 11.01.2010 прийнята без належного дослідження та надання правової оцінки усім документам та доказам, які були подані заявником, а тому висновок суду про наявність підстав для визнання боржника банкрутом є передчасним.

Крім того, в постанові господарського суду взагалі відсутній правовий аналіз та не встановлено, чи був поданий боржником до суду план погашення боргів громадянина-підприємця, чи здійснювалось, в порядку пункту 6 частини 4 статті 47 Закону, задоволення вимог кредиторів, на виконання боржником плану погашення боргів.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що господарський суд безпідставно, без врахування вимог вказаних правових норм, без належних доказів того, що вартості майна боржника, який прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності, недостатньо для задоволення вимог його кредиторів, продовжив процедуру банкрутства громадянина-підприємця та визнав його банкрутом за правилами статті 47-49 спеціального Закону.

Статтею 53 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

За приписами статті 209 Господарського кодексу України суб'єктом банкрутства може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності, який у разі нездатності після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", між іншим, є наявність доведеного факту, що заборгованість перед кредиторами у боржника виникла в зв'язку з здійсненням ним саме підприємницької діяльності, вказаним вимогам судом першої інстанції також не була надана належна правова оцінка.