Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2009р. порушено провадження у справі № 31/51 та призначено до розгляду позовну заяву позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автрамат-ремстрой" звернулося до суду першої інстанції з зустрічним позовом про зобов"язання ТОВ "ЕКО" виконати умови договору генерального підряду № 18-04/08 від 17.04.2008р., погодити проектну документацію, провести оплату першого етапу в повному обсязі та зобов"язати ТОВ "ЕКО" доплатити за перший етап 4 638 589,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2010р. № 05-5-31/3185, на підставі пунктів 3, 4, 6, 10 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, повернуто зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автрамат-ремстрой" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО".

Ухвала мотивована тим, що ТОВ "Автрамат-ремстрой" не надано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі та порядку, зокрема з порушенням пункту 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита. ТОВ "Автрамат-ремстрой" направлено копію зустрічної позовної заяви ТОВ "ЕКО" на одну адресу, а в позовній заяві зазначено дві адреси. Крім того, в платіжному дорученні про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не вказано найменування суду, заяви, клопотання, скарги, яку особа подає до суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010р. у справі № 31/51 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2010р. № 05-5-31/3185 та направлено зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автрамат-ремстрой" до суду першої інстанції для спільного розгляду з первісним позовом.

постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до Державного бюджету України суд першої інстанції мав право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК витребувати від позивача за зустрічним позовом відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з позицією суду першої інстанції щодо надіслання копії зустрічної позовної заяви лише на одну, а не на дві адреси відповідача, оскільки ТОВ "Автрамат-ремстрой" направив копію позову ТОВ "ЕКО" за поштовою адресою, яку ТОВ "ЕКО" саме визначило у первісному позові. Апеляційний господарський суд в постанові вказує на те, що у суду першої інстанції не було підстав не приймати платіжне доручення без зазначення найменування суду до якого звертається особа, оскільки статтею 63 Господарського процесуального кодексу України передбачено повернення судом позовної заяви, у зв'язку з неподанням доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010р. у справі № 31/51 та залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2010р. № 05-5-31/3185. Скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

ТОВ "ЕКО" в касаційній скарзі вказує на те, що ТОВ "Автрамат-ремстрой" звернулося з зустрічним позовом про зобов"язання ТОВ "ЕКО" виконати умови договору, погодити проекту документацію та сплатити грошові кошти за перший етап у розмірі 4 638 589,21 грн., тобто з вимогами як немайнового так і майнового характеру.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Статтею 60 ГПК України передбачено, що відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Стаття 57 Господарського процесуального кодексу України у пунктах 2, 3, 3-1 визначає, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують зокрема відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно зі статтею 61 ГПК України питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Перевіривши відповідність поданої заяви вимогам закону, він або відмовляє в прийнятті позовної заяви (ст. 62), або повертає її без розгляду (ст. 63), або приймає до провадження.

Порядок повернення судом позовної заяви без розгляду регламентується статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав, які тягнуть за собою повернення позовної заяви.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією суду апеляційного інстанції в частині невірного застосування судом першої інстанції пунктів 2, 6, 10 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Якщо подані копії документів викликають сумніви, господарський суд має право витребувати оригінали цих документів.

Стаття 38 Господарського процесуального кодексу України передбачає, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до пункту 10 статті 63 Господарського процесуального кодексу України підставою повернення позовної заяви є саме неподання доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, не зазначення в платіжному дорученні № 402 від 23.03.2010р. у призначенні платежу найменування суду не тягне наслідків пункту 10 статті 63 ГПК України.

Крім того, до зустрічної позовної заяви додано платіжне доручення № 400 від 23.03.2010р., яке свідчить про перерахування державного мита до Державного бюджету України у розмірі 85 грн.

Згідно з частиною першою статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженого наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15 (z0050-93) .

Відповідно до пункту 14 цієї Інструкції (z0050-93) , при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Отже, допустимим доказом сплати державного мита у разі перерахування мита з рахунку платника є примірник платіжного доручення з відповідним, скріпленим першим та другим підписами посадових осіб та відтиском печатки кредитної установи, написом про зарахування мита до бюджету з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Судом першої інстанції встановлено, що на зворотній стороні платіжного доручення № 400 від 23.03.2010р. відсутні дата зарахування мита в доход бюджету та відповідний напис скріплений підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи.

Крім того, до касаційної скарги додано оригінал зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Автрамат-ремстрой" з додатками, до якої долучено копії платіжного доручення № 400 від 23.03.2010р. про перерахування державного мита та платіжного доручення № 402 від 23.03.2010р. про сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу

Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" державне мито із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто не менш ніж 102 грн. і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Державне мито з позовних заяв немайнового характеру сплачується у розмірі 85 грн.

Враховуючи предмет спору за зустрічною позовною заявою, яка містить вимоги немайнового та майнового характеру, зокрема, стягнення суми 4 638 589,21 грн., суд касаційної інстанції прийшов до висновку про оплату ТОВ "Автрамат-ремстрой" державного мита за подання зустрічного позову з порушенням установленого законом порядку та розміру, що є безумовною підставою для його повернення.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на цю обставину.

Помилкове застосування господарським судом пунктів 2, 6, 10 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України не призвело до неправильного вирішення судом питання про повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Автрамат-ремстрой", а отже не може бути підставою для скасування ухвали господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010р. у справі № 31/51 підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010р. у справі № 31/51 скасувати, ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2010р. № 05-5-31/3185 залишити без змін.