ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники :

Ухвалою від 12.08.10 колегії суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Підприємства № 1806-1/9-73 від 18.06.10 була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні.

У зв'язку з перебуванням суддів Данилова Т.Б., Ходаківська І.П. у відпустках, розпорядженням від 18.08.10 заступника Голови Вищого господарського суду України для касаційного перегляду справ, призначених до розгляду у судовому засіданні на 26.08.10 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Коробенко Г.П., Жаботина Г.В., яка переглядає справу по суті.

Про вказані обставини присутніх представників сторін повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу по суті, не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.08.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 27.01.10 року господарського суду міста Києва (суддя Нарольський М.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою від 11.05.10 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого судді Кондес Л.О., суддів – Куровського С.В., Нєсвєтової Н.М.) рішення від 27.01.10 господарського суду міста Києва залишено без змін, а апеляційну скаргу Підприємства –без задоволення.

Попередні судові інстанції врахували, що Підприємство відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" під час обігу цінних паперів вчинив правочин, пов’язаний з переходом права власності на цінні папери (облігації) і прав з цінними паперами шляхом укладання договору купівлі-продажу, що не суперечить чинному законодавству і Інформації про випуск.

В той же час передача прав власності на іменні відсоткові облігації Підприємства не є погашенням цих облігацій, так як відповідно до вказаного Закону та Інформації про випуск, під час обігу цінних паперів Підприємство може здійснювати викуп своїх облігацій, а також здійснювати правочини по купівлі-продажу цих облігацій до закінчення строку їх розміщення, а саме до 16.10.11.

Також відповідно до п. 1.3 розділу IV Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.06 № 999 (z1238-06) , знерухомлені іменні цінні папери документарної форми існування при розміщенні та цінні папери, розміщені в бездокументарній формі, зберігаються депозитарними установами виключно колективним способом, а відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) визначено, що депозитарій чи зберігач веде депозитарний облік цінних паперів без зазначення їх номерів чи інших індивідуальних ознак.

З вказаним рішенням та постановою не погоджується Підприємство, яке звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить скасувати в повному обсязі оскаржені рішення та постанову попередніх судових інстанції та прийняти по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник вказує, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 203, 215, 655, п. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України, п. 4 ст. 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", п. 9 Розділу І Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств та їх обіг, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.07.03 № 322 (z0706-03) .

У своєму відзиві на касаційну скаргу Банк заперечує щодо доводів та вимог скаржника, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену судову постанову – без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, між Підприємством (Покупець) та Банком (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № 18 Д-0 від 22.10.08 (далі –Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Банк зобов’язується купити, а Підприємство зобов’язується продати та передати у власність покупця іменні відсоткові облігації у бездокументарній формі, серії А, код ISIN облігацій UА 102665АА08, номінальною вартістю одного цінного паперу –1 000,00 грн., ціна одного цінного паперу 1 020,22 грн., кількістю 1 660 шт., загальною вартістю 1 693 565,20 грн.

Крім того Підприємство зобов’язано у строк до 28.10.08 відкрити поточний рахунок в національній та іноземній валютах Банку на умовах типового договору Банку про відкриття банківського рахунку та щомісячно, починаючи з листопада 2008 року проводити по цьому рахунку операції у розмірі, не менше 25 % від загального щомісячного грошового обороту по всіх рахунках, відкритих Підприємство у банківських установах.

У відповідності до п. п. 2.2.2 –2.2.4 Договору Підприємство зобов’язано надати в якості забезпечення своїх зобов’язань по договору в іпотеку (заставу) авіаційну техніку або інше майно та надавати Банку щомісячно до 5-го числа місяця наступного за звітним періодом довідки з банків про обороти по поточних і позичкових рахунках в інших банках, в тому числі в іноземній валюті.

Вирішуючи питання про правомірність та оспорювання правочину колегія суддів Вищого господарського суду України враховує що, оспорюваний правочин, це коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом і такий правочин може бути визнаний судом недійсним, але він є дійсним доти, доки він не визнаний недійсним в установленому порядку.

У відповідності до ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму,але до договору купівлі-продажу цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про цей вид договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст.ст. 664, 692 Цивільного кодексу України приходить до висновку, що попередні судові інстанції не визначилися з питанням моменту виконання договору та щодо порядку оплати цінних паперів.

Попередні судові інстанції також не врахували вимоги ст.ст. 194- 198 Цивільного кодексу України, зокрема про те, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, які посвідчують грошове або інше майнове право та визначають взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Також попередні судові інстанції не надали правої оцінки обов'язковості реквізитів на кожному цінному паперу та тім обставинам, що документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з висновком попередніх судових інстанцій про відповідність вимогам закону п.п. 2.2.2 –2.2.4 Договору, якими Підприємство зобов’язано надати в якості забезпечення своїх зобов’язань по договору в іпотеку (заставу) авіаційну техніку або інше майно, оскільки у відповідності до ст.ст. 572 - 577 Цивільного кодексу України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), але попередні судові інстанції не визначили та не встановили спосіб забезпечення іпотеки за рахунок рухомого майна.

Попередні судові інстанції не врахували, що згідно договору купівлі-продажу облігацій може бути передбачено зворотний викуп облігацій і в залежності від вказаних обставин можливо здійснити забезпечення виконання умов договору, які забезпечують виконання певних зобов’язань кредитом щодо повернення коштів за облігації якщо вони підлягають викупу, проте суди не перевірили чи укладався між сторонами договір зворотного викупу облігацій, а також не дослідили наслідків невиконання даної умови.

Також суди першої та апеляційної інстанції не здійснили правовий аналіз відносин між Підприємством та Банком щодо його можливостей прийняти на зберігання документи цінних паперів, як це визначено у ст. 969 Цивільного кодексу України, а також не надали правової оцінки щодо зобов’язання про щомісячне до 5-го числа місяця наступного за звітним надавати Банку довідки з банків про обороти по поточних і позичкових рахунках в інших банках, в тому числі в іноземній валюті, у відповідності до глави 72 Цивільного кодексу України (435-15) .

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційних скаргах стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" № 1806-1/9-73 від 18.06.10 задовольнити частково.

Рішення від 27.01.10 господарського суду міста Києва та постанову від 11.05.10 Київського апеляційного господарського суду у справі № 14/569 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.