Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У березні 2010 року Банк звернувся до господарського суду з позовом до Підприємства про стягнення 584 892,69 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.05.2010 р. (суддя Макаренко Т.В.) в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.08.2007 р. між Банком (надалі –Замовник) та Підприємством (надалі –Охорона) укладено договір на здійснення заходів охорони (надалі –Договір).

Відповідно до п. 1 розділу I Договору Замовник замовляє, а Охорона організовує здійснення візуального нагляду за збереженням майнових цінностей на території цілісного майнового комплексу ВАТ "Барська птахоферма" (надалі - Об'єкт), розташованого в селі Стасюки, Барського району, Вінницької області.

Відповідно до п. 1 розділу 4.1. Договору, обов'язок Охорони організувати у межах наданих їй повноважень охорону Об'єкта із зберіганням товарно-матеріальних цінностей Замовника від розкрадання, пошкодження чи знищення, шляхом контролю за цілісністю Об'єкта та схоронністю майна, що на ньому зберігається.

В позовній заяві позивач стверджує, що внаслідок порушення відповідачем умов Договору щодо охорони Об'єкта, вартість Об'єкта знизилась, чим позивачеві завдано матеріальних збитків. Розмір завданих збитків позивач обґрунтовує різницею між ліквідаційною вартістю Об'єкта та запропонованою ціною потенційного покупця Об'єкта.

Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вина боржника.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування.

Відповідно до п. 6 розділу VI Договору, відшкодування Замовнику збитків, допущених з вини Охорони здійснюється за поданням Замовником Охороні постанови органу дізнання, слідства або вироку суду, який встановив факт крадіжки, а також знищення або пошкодження майна сторонніми особами, котрі проникли на Об'єкт, або внаслідок пожежі, чи з інших обставин, що допущені з вини Охорони.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків щодо відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, згідно Договору та норм чинного законодавства, неправомірну поведінку відповідача.

Крім того, розмір відшкодування збитків, які просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовною оцінкою вартості майна, що не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 43 ГПК України.

Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову про відшкодування збитків відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч. ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу ВАТ КБ " Надра" залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.05.2010. р у справі №12/26 залишити без змін.