Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Обмачівські зорі"

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

відповідача –не з’явився

У січні 2010 року закрите акціонерне товариство компанія "Райз" звернулось до господарського суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Обмачівські зорі" про стягнення 66 339,65 грн. заборгованості за договором поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку № 41/0230 від 14.05.2008 року, яка складається із 45 525,25 грн. основного боргу, 15 366,33 грн., визначених договором 28 відсотків річних за користування грошовими коштами та 5 446,07 грн. пені.

У заяві від 01.03.2010 року позивач вказав про те, що розмір пені, нарахованої за період наявності простроченої заборгованості, складає 2 370,81 грн.

У березні 2010 року відповідач подав до суду зустрічний позов про визнання вказаного договору поставки недійсним, з огляду на те, що при його укладенні, сторони не визначили таку необхідну умову, як ціну договору.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16 березня 2010 року (суддя – В.Репех), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2010 року (головуючий –Л.Гарник, судді –Я.Іваненко, В.Пантелієнко), первісний позов задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Обмачівські зорі" 45 525,25 грн. основного боргу, 15 366,33 грн. річних за неправомірне користування грошовими коштами, 2 370,81 грн. пені та судові витрати; у задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень в частині стягнення з відповідача 15 366,33 грн. річних за неправомірне користування грошовими коштами і прийняття нового рішення про відмову у первісному позові у цій частині.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14 травня 2008 року між сторонами був укладений договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №41/0230, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання у строки, визначені договором, передати у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення, а відповідач зобов'язувався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Сторони дійшли згоди про те, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті відповідачем на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в іноземній валюті, вказаній в додатку до договору, на офіційний курс гривні до такої іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати вартості товару відповідачем (пункт 2.2 цього договору).

Пункт 2.3 договору поставки передбачає сплату відповідачем вартості (ціни) товару, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2, на рахунок позивача у банківській установі. Термін оплати вказаний у відповідній графі додатку № 1.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання умов договору поставки 14 травня 2008 року за видатковою накладною № ВН-10041-00454 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 11270,40 грн.

Відповідно до додатку №1 від 14.05.2008р. до договору №41/0230 від 14.05.2008р. відповідач повинен був оплатити отриманий товар у строк до 20 травня 2008 року.

Відповідачем було здійснено повну оплату отриманого товару, але із пропуском договірного строку. Оплата проведена відповідачем лише 04.09.2008р.

08.09.2008 року між сторонами у справі була укладена додаткова угода №1 до договору поставки товару на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №41/0230 від 14.05.2008 р.

Пунктом 1 додаткової угоди до укладеного договору сторони домовились доповнити договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №41/0230 від 14.05.2008р. додатком №1 від 08 вересня 2008 року.

08 вересня 2008 року за видатковою накладною № ВН-10041-00828 та на підставі довіреності серії ЯОМ №484438 від 08.09.2008р. позивач передав відповідачу пшеницю озиму на загальну суму 28799,73 грн., що в еквіваленті іноземної валюти згідно з пунктом 2.2 договору становить 5702,92 дол. США.

Відповідно до додатку № 1 від 08.09.2008р. до договору № 41/0230 від 14.05.2008р. відповідач повинен був провести повну оплату отриманого товару в строк до 30 вересня 2008 року.

Матеріали справи свідчать, що у встановлений договором строк товар, отриманий на суму 28799,73 грн., відповідачем оплачений не був.

Оскільки при отриманні товару 08.09.2008р. обмінний курс долару США –валюти еквіваленту договору становив 505,00 грн. за 100 дол. США згідно з курсом НБУ, а 14.12.2009р. обмінний курс дол. США становив 798,2800 грн. за 100 дол. США за курсом НБУ, то сума основного боргу на час вирішення спору становила 45 525,25 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із рішенням господарських судів у частині стягнення з відповідача 45 525,25 грн. основного боргу.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача встановленого пунктом 7.4. договору 28 відсотків річних у розмірі 15 366,33 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару, покупець сплачує за кожен день прострочення на користь позивача пеню в розмірі 0,3 % від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Таким чином, господарські суди дійшли правильного висновку щодо законності позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 370,81 грн.

Законним є рішення господарських судів і у частині відмови у задоволенні зустрічного позову з огляду на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки така істотна умова, як ціна договору визначена сторонами у додатках до нього від 14.05.2008 року і від 08.09.2008 року, які є невід`ємними його частинами.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів і не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Обмачівські зорі" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 16 березня 2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2010 року у справі за № 3/21-3/29 –без змін.