Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

за участю представників сторін:

від позивача – Іваненко І.П.

відповідача –не з’явився

У жовтні 2009 року акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Атол" заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 71914 від 01.10.2008 року у розмірі 126 550,10 грн., яка складається із 98 450,15 грн. основного боргу, 4 297,01 грн. штрафу, 10 703,72 грн. пені, 10 375,60 грн. інфляційних втрат та 2 003,62 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 грудня 2009 року (суддя –П.Паламар) позов задоволено частково. Стягнено з відповідача 84 847,39 грн. основного боргу, 268,88 грн. інфляційних втрат, 86,92 грн. трьох відсотків річних, 9 824,41 грн. пені та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2010 року (головуючий –С.Пашкіна, судді –Н.Калатай, Л.Ропій) рішення місцевого господарського суду змінено і його резолютивну частину викладено в іншій редакції. Стягнено з відповідача 84 847,39 грн. основного боргу, 8 999,82 грн. пені, 10 375,60 грн. інфляційних втрат, 2 003,62 грн. трьох відсотків річних та судові витрати.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2010 року у частині відмови у стягненні штрафу і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.10.2008 року між сторонами укладено договір №71914 про постачання електричної енергії, згідно з умовами якого позивач зобов’язався постачати відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов’язався щомісяця оплачувати вартість спожитої електричної енергії своєчасно та в повному обсязі.

Порядок розрахунків за спожиту енергію між енергопостачальною організацією та споживачем визначається додатком 2.5 до договору №71914, відповідно до якого відповідач здійснює попередню оплату платежем розміром 100% від заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії на наступний розрахунковий період.

Відповідно до додатку 5б до договору визначено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначено відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України №19 від 17.01.2002р. (z0093-02)

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості за активну електричну енергію, проведені на підставі звітів про використану електричну енергію за жовтень 2008 –вересень 2009 років, рахунки –розшифровки за активну енергію, частково рахунки –розшифровки за реактивну енергію, довідка про надходження коштів за спожиту електричну енергію свідчать про постачання позивачем відповідачу протягом вищевказаного періоду електричної енергії за договором загальною вартістю 84 847,39 грн., з яких 79 019,73 вартість активної електричної енергії та 5 827,66 реактивної електричної енергії.

Однак, відповідачем вказана вартість спожитої ним електричної енергії сплачена не була.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, господарські суди правомірно стягнули із відповідача основний борг у розмірі 84 847,39 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення апеляційного господарського суду в частині стягнення розрахованого ним розміру інфляційних витрат і трьох відсотків річних є законним і відповідає обставинам справи.

У випадку внесення платежів з порушенням термінів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (підпункт 4.2.2 договору).

Таким чином, самостійно розрахувавши розмір пені, що підлягає до стягнення, суд апеляційної інстанції правомірно стягнув з відповідача 8 999,82 грн.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача семивідсоткового штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, касаційна інстанція зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Таким чином, у зв`язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Із цих же мотивів доводи касаційної скарги обґрунтованими визнати не можна, оскільки сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 ГК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2010 року у справі за № 42/562 – без змін.