Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з’явилися;

відповідача: не з’явилися

прокурор: Гаврилова Ю.Ю. (прокурор відділу ГПУ)

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.12.2009р. позовні вимоги суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 до Донецької міської ради про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням і просить його скасувати з огляду на порушення судом норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Позивач та відповідач в судове засідання не з’явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні судового акту знаходить необхідним касаційне подання задовольнити.

Як встановлено судом, який приймав рішення у даній справі, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "Бюро технічної інвентаризації міста Донецька" від 14.09.2004р. №4733865, Підприємцю належить право власності на нерухоме майно- трикімнатної квартири №31 площею 56,2 м2, яка розташована АДРЕСА_1, що придбана у продавця ОСОБА_5 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.09.2004р. №1936.

Калінінським районним судом міста Донецька у рішенні від 22.07.2008р. у справі №2-3174/2008 встановлено низку фактів, які мають істотне значення для оцінки правовідносин у даному спорі, зокрема, факт придбання квартири, факт реконструкції квартири та приведення її у нежитловий стан.

Рішенням Калінінського районного суду м.Донецька від 22.07.2008р. у справі №2-3174/2008 –визнано право власності підприємця на нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 59,5 м2, яке розташоване на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.12.2009р. позовні вимоги СПД ФО ОСОБА_4 до Донецької міської ради про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення №31 з прибудовами а57 та а58 загальною площею 102,1м2, яке розташоване АДРЕСА_1 задоволено. Визнано право власності СПДФО ОСОБА_4 на нежитлове приміщення №31 з прибудовами а57 та а58 загальною площею 102,1м2, яке розташоване АДРЕСА_1.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд послався на вказані вище обставини та на ст.ст. 181, 204, 316, 317, 328, 331, 392 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, послався лише на загальні норми матеріального права, не дослідивши при цьому фактичних обставин справи.

Так, згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з технічним висновком спеціаліста-будівельника Донецького НДІ судових експертиз від 08.12.09 №6303/23 об'ємно-планувальні та конструктивні рішення приміщення мають добрий стан, приміщення відповідає приписам будівельних норм та правил та може експлуатуватися за цільовим призначенням.

Вищенаведене, на думку суду, свідчить про відсутність порушення прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва і дає підстави для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності.

Згідно положень ст.ст. 1, 15 ГПК України господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення.

Таким чином, позивач має довести, що саме відповідач порушує, оспорює або перешкоджає в реалізації його права власності на самочинно побудований об'єкт, однак таких доказів позивачем не надано.

Стаття 376 ЦК України передбачає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони забудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує право інших осіб.

Проте, наведене позивачем обґрунтування права власності не можна визнати достатнім для задоволення позову у цій справі, оскільки судом не враховано, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Тоді як, згідно частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

У зв'язку із вищенаведеним, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суд повинен був перевірити загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкту нерухомості, у тому числі додержання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, наявності затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, дозволу на будівництво, а саме документу, виданого забудовнику органами місцевого самоврядування, додержання містобудівних регламентів та інших правил, нормативів, тощо.

Статтею 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 08.10.2008 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (923-2008-п) .

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 р. № 1434 (1434-2006-п) , інспекція є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінрегіонбуду та уповноважена здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Отже, прийняте судове рішення стосується інтересів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, яку до розгляду справи залучено не було.

Відповідно до ч .2 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до закону, підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином обов'язковою умовою реєстрації права власності є прийняття об'єкта нерухомості в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Судом, під час розгляду справи, не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачем не були отримані всі необхідні для будівництва документи, не з'ясовані обставини та причини неотримання дозвільної документації на будівництво.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає зносу особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за його рахунок.

Суд першої інстанції не звернув увагу на заперечення Донецької міської ради щодо визнання права власності.

Крім того, судом не з'ясовано, чи надана позивачу земельна ділянка у встановленому порядку під вже збудоване нерухоме майно.

Відповідно ст. 1 Земельного Кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на викладене судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до вимог статті 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) прийняття рішення, що стосується прав і обов’язків осіб, яких не було залучено до участі в справі, є підставою для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд, при якому суду належить з’ясувати коло осіб, права і обов’язки яких стосуються предмету спору, вжити заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи та ухвалення відповідного рішення.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційне подання Заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 24.12.2009р. у справі №44/366 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.