Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

позивача: не з’явився,

відповідача: Шаповал М.Г. (представник за дов. від 10.08.2010р. № 05/97),

прокуратури: Баклан Н.Ю. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 05.01.05р. №7)

Прокурор м. Орджонікідзе Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Орджонікідзевської міської ради звернувся з позовом до Дочірнього підприємства Дніпропетровської обласної споживчої спілки "Госпрозрахунковий ринок "Центральний", в якому просить зобов’язати відповідача повернути у комунальну власність територіальної громади м. Орджонікідзе самовільно зайняту земельну ділянку площею 15 789, 0 кв.м та знести самочинно збудовані на ній споруди за рахунок відповідача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2010р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2010р., у справі №16/266-08(23/255-08) в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, Орджонікідзевська міська рада звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та задовольнити позов, мотивуючи скаргу порушенням судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві ДП Дніпропетровської обласної споживчої спілки "Госпрозрахунковий ринок "Центральний" просить рішення та постанову залишити в силі, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Судом попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2002 р. між Орджонікідзевською міською радою та Дочірнім підприємством Дніпропетровської обласної споживчої спілки Госпрозрахунковий ринок "Центральний" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 17027 м2 з метою обслуговування та експлуатації будівель та споруд ринку по вул. Чехова, 2 в м. Орджонікідзе з терміном дії до 01.12.2005 року.

Відповідно до змін та доповнень від 15.12.2003 року до договору оренди земельної ділянки термін дії оренди був продовжений до 01.12.2006р..

Пунктом 4.2 договору встановлено, що підставою припинення договору є, у тому числі, закінчення його строку.

Отже, як правильно визначив суд попередньої інстанції, договір від 28.11.2002р. оренди земельної ділянки припинив свою дію 01.12.2006р., однак предмет оренди залишився в користуванні відповідача без правових на те підстав, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 19.05.2008р. та від 18.08.2008р., яким зокрема також встановлено, що на даній земельній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, які належать відповідачу на праві власності, загальна прибудинкова площа яких складає 1238,0 кв.м., а також виявлено ряд торгівельних кіосків без правовстановлюючих документів.

Відмовляючи в задоволені позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки, оскільки мова може йти лише про продовження після закінчення терміну дії договору оренди від 28.11.2002р. користування цією земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на неї, так як спірну земельну ділянку було надано у користування відповідно до рішення позивача та належним чином оформленого правочину, термін дії якого в подальшому закінчився.

Стосовно знесення самочинно збудованих споруд суд 1-ї інстанції вважає, що матеріали справи не містять такого визначення, як самочинно збудованих будь-яких споруд відповідача, в акті від 18.08.2008р. обстеження земельної ділянки таке визначення відсутнє, як і відомості спеціально уповноваженого на таке визначення органу - бюро технічної інвентаризації.

Погодившись з висновками суду 1-ї інстанції, суд апеляційної інстанції доповнив їх тим, що розгляд питання про звільнення спірної земельної ділянки неможливий до встановлення меж як ділянки, що використовується відповідачем для розміщення об’єктів, власником яких він є, так і ділянки, що фактично використовується.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 1-ї і 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 1115, 1117 ГПК України, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалось вище до 01.12.2006р., тобто до закінчення терміну його дії, відповідач користувався спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 28.11.2002 р..

Таким чином правовідносини, що виникли між сторонами у справі ґрунтуються на договорі оренди земельної ділянки та врегульовуються положенням Земельного кодексу України (2768-14) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) та умовами договору оренди.

Так, відповідно до ст. 31, 34 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов’язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Згідно п.3.2.3 договору оренди від 28.11.2002р. відповідач зобов’язаний повернути земельну ділянку у попередньому стані після закінчення строку оренди.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Аналіз наведених норм матеріального права, а також зміст ст. 124, 125 ЗК України, свідчать, що термін "самовільне зайняття земельної ділянки" в рамках даної справи позивачем застосовано обгрунтовано, оскільки спірна земельна ділянка використовується відповідачем без відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Враховуючи, що термін дії договору оренди закінчився 01.12.2006р., твердження суду попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки колегія вважає передчасним.

З цих же підстав колегія вважає помилковим висновок суду 2-ї інстанції щодо неможливості розгляду питання про звільнення спірної земельної ділянки до встановлення меж, як ділянки, що використовується відповідачем для розміщення об’єктів, власником яких він є, так і ділянки, що фактично використовується, оскільки згідно вимог чинного законодавства та умов договору оренди відповідач зобов’язаний повернути предмет оренди.

Наявність у власності відповідача об’єктів нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці, не є перешкодою для повернення цієї земельної ділянки за мінусом фактично зайнятої такою власністю земельної ділянки, право користування на яку перейшло до відповідача на підставі закону (ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України), розмір якої згідно довідки відділу містобудування та архітектури становить 1238,0 кв.м., що і було враховано прокурором при подачі позову.

Зворотнього відповідачем не доведено.

За таких обставин, колегія вважає, що місцевим та апеляційним господарським судом були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів із направленням справи до суду 1-ї інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2010р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2010р. у справі №16/266-08(23/255-08) скасувати.

Справу направити до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.