Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Згідно з розпорядженням В.о. Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 29.07.2010 № 02.02-10/381 розгляд справи № 25/470 господарського суду міста Києва здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Жукова Л.В.

21.09.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Віадукт" звернулись до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" про визнання договору купівлі-продажу № Р2997-09/08 від 17.09.2008 розірваним та стягнення 2 522 817,83 грн. заборгованості, у тому числі 1 804 877,63 грн. основного боргу, 596 969,45 грн. пені та 120 970,75 грн. збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 25/470 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено частково. За рішенням стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" грошові кошти у розмірі 2 401 846,08 грн. та судові витрати у розмірі 24 243,13 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 у справі № 25/470 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В.–головуючий, Коршун Н.М., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 25/470 скасовано частково; резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 25/470 викладено в наступній редакції: " Позов задовольнити частково. Визнати Договір купівлі –продажу № Р2997-09/08 від 17.09.2008 розірваним. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзенг Лізинг Аваль" 1 804 877, 63 грн. сплаченої 30 % передплати, 596 969, 45 грн. пені, 12 051, 73 грн. витрат по сплаті державного мита та 224, 68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт" 12 051 грн. 74 коп. витрат по сплаті державного мита. Видати наказ.". В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 25/470 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 у справі № 25/470, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач –2 надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (v0075600-02) .

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов‘язків (господарських зобов‘язань).

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17.09.2008 між позивачем-1 (лізингодавець) та позивачем-2 (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № L2997-09/08 (надалі –договір лізингу), відповідно до умов якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначається в специфікації (додаток № 2 до договору лізингу), а лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору лізингу.

17.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віадукт" (лізингоодержувач) був укладений договір купівлі-продажу № P2997-09/08, відповідно до умов якого продавець зобов’язується передати покупцю, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити кран гусеничний ІНІ ССН700 (надалі - транспортний засіб) згідно з додатком № 1 (специфікації), що є невід’ємною частиною договору купівлі-продажу. Придбання транспортного засобу на умовах цього договору здійснюється покупцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодержувачу відповідно до договору лізингу від 17.09.2008 № L2997-09/08, укладеному між лізінгоодержувачем і покупцем.

Загальна вартість транспортного засобу становить 5 969 694,54 грн. (пункт 2.1. договору купівлі-продажу № P2997-09/08).

Згідно з пунктом 2.2. договору купівлі-продажу № P2997-09/08 оплата транспортного засобу здійснюється покупцем на підставі рахунків продавця в наступному порядку: - 30 % від загальної вартості транспортного засобу, а саме: 1 790 908,36 грн. покупець зобов’язується перерахувати на рахунок продавця протягом 10 банківських днів з дати сплати позивачем-2 за договором фінансового лізингу авансового лізингового платежу (пункт 2.2.1. договору купівлі-продажу № P2997-09/08); - 70 % від загальної вартості транспортного засобу, а саме: 4 178 786,18 грн. покупець зобов’язується перерахувати на рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з дати підписання Акту приймання-передачі транспортного засобу (пункт 2.2.2. договору купівлі-продажу № P2997-09/08).

Пунктом 3.1. договору купівлі-продажу № P2997-09/08 передбачено, що продавець зобов’язаний поставити транспортний засіб протягом 30 днів з дати сплати покупцем продавцю вартості транспортного засобу у розмірі, визначеному пунктом 2.2.1. договору, дострокова поставка допускається.

Згідно з пунктом 3.5. договору купівлі-продажу № P2997-09/08 датою поставки за договором є дата підписання продавцем і покупцем Акту приймання-передачі транспортного засобу без будь-яких претензій покупця по якості, кількості та комплектності транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем-1 на підставі рахунку-фактури № СФ-0003740 від 30.09.2008 було сплачено відповідачу 1 804 877,63 грн., в якості 30% оплати від загальної вартості за гусеничний кран ІНІ ССН 700, що підтверджується копією платіжного доручення № 19251 від 30.09.2008.

Пунктом 5.1. договору купівлі-продажу № P2997-09/08 передбачено, зокрема, що якщо затримка в поставці транспортного засобу складає більше 45 календарних днів, покупець вправі відмовитися від виконання договору в односторонньому порядку та вимагати від продавця повернення сум, сплачених згідно з пунктом 2.2.1 . та пунктом 2.2.2. договору, а продавець зобов’язаний повернути покупцю отримані від нього суми, не пізніше 5 робочих днів з дня одержання від покупця повідомлення про відмову від виконання договору.

Судами встановлено, що відповідач в порушення умов договору купівлі-продажу № P2997-09/08 свої зобов’язання щодо поставки товару не виконав.

Згідно з приписами статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач-1 листом № 1367-06/09 від 26.06.2009 повідомив відповідача про те, що він відповідно до п. 5.1 договору відмовляється від виконання договору в односторонньому порядку та те, що угода про припинення дії договору купівлі-продажу буде надіслана йому на адресу в найближчий час; листом № 1560-07/09 від 22.07.2009 позивач-1 повторно повідомив відповідача про розірвання договору купівлі-продажу та про відмову від поставки транспортного засобу.

Колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що досліджені попередніми судовими інстанціями докази та встановлені обставини справи, правомірно дали підстави прийти до обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення сплаченої передплати у розмірі 1 804 877, 63 грн.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 5.1. договору купівлі-продажу № P2997-09/08 передбачено, що у випадку порушення продавцем строків виконання своїх зобов’язань за договором продавець сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1 % від загальної вартості транспортного засобу за кожний календарний день прострочення, але не більше 10 % від загальної вартості транспортного засобу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 596 969, 45 грн.

Крім того, враховуючи приписи ч. 3 ст. 651 ЦК України та те, що умовами договору купівлі-продажу № P2997-09/08 передбачено право покупця на відмову від договору, а також те, що позивач-1 повідомив відповідача про відмову від договору купівлі-продажу № P2997-09/08 (лист № 1367-06/09 від 26.06.2009) суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що спірний договір є розірваним з 22.07.2009.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на незастосування судами попередніх інстанцій п. 6 ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не може бути прийняте до уваги Вищим господарським судом України з огляду на наступне.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судами попередніх інстанцій продавець (відповідач) зобов'язаний був поставити кран гусеничний до 31.10.2008. Згідно із пунктом 5.1 договору купівлі-продажу пеня в розмірі 0,1 % нараховується від загальної вартості транспортного засобу за кожний календарний день прострочення, але не більше 10 % від загальної вартості транспортного засобу, отже, з врахуванням п. 6 ст. 232 ГК України пеня підлягає стягненню за період з 31.10.2008 по 30.04.2009, тобто за 182 дні, та складає 1086517,35 грн. (5969694,54 грн. (загальна вартість транспортного засобу) х 0,1% х 182 дні =1086517,35 грн.). Враховуючи, що пунктом 5.1 договору купівлі-продажу обмежений розмір стягнення пені 10% від загальної вартості транспортного засобу, то судами попередніх інстанцій правомірно і стягнута з відповідача пеня у розмірі 596 969, 45 грн. (10% від загальної вартості транспортного засобу).

Також безпідставним є й посилання скаржника на ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки вказаною нормою врегульована відповідальність за порушення грошового зобов'язання, в той час як позивач просить стягнути пеню внаслідок прострочення поставки транспортного засобу.

Що ж до позовної вимоги про стягнення 120 970,75 грн. збитків, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків.

Відшкодування збитків передбачено також і ст. 224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Положеннями ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Необхідною умовою для відшкодування збитків є наявність між сторонами укладеного договору, порушення зобов’язань за яким могло б завдати збитки та наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина порушника.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а у разі відсутності, хоча б одного з них –відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх судових інстанцій правомірно відмовили в частині стягнення збитків, оскільки сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Юромаш" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 у справі № 25/470 залишити без змін.