Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Західенерго", м. Львів (далі –ПАТ "Західенерго"),

на рішення господарського суду Хмельницької області від 17.08.2011 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2011

зі справи № 4/5025/1063/11

за позовом ПАТ "Західенерго"

до товариства з обмеженою відповідальністю-науково-виробничої фірми "Титан-Т", м. Хмельницький (далі –ТОВ -НВП "Титан-Т"),

про стягнення 22 820 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

ПАТ "Західенерго" –не з'яв.,

ТОВ -НВП "Титан-Т"–Маковського А.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ПАТ "Західенерго" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з ТОВ -НВП "Титан-Т" 22 820 грн. штрафних санкцій за прострочення відповідачем зобов’язання з поставки товару (обладнання) відповідно до умов укладеного сторонами договору від 23.11.2010 № П4111/2010 (далі –Договір).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.08.2011 (суддя Баула Л.П.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 (колегія суддів у складі: суддя Щепанська Г.А. –головуючий, судді Сініцина Л.М., Гудак А.В.), у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що умовами Договору за прострочення зобов’язання з поставки товару, тобто за прострочення негрошового зобов’язання, встановлено такий вид неустойки як пеня і це суперечить вимогам статті 549 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), якою не передбачено права забезпечувати виконання негрошового зобов’язання пенею, та є підставою для відмови в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ "Західенерго" просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову посилаючись на те, що названі судові інстанції безпідставно не застосували у спорі зі справи положення частини першої статті 231 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ).

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ-НВП "Титан-Т" заперечує проти доводів скаржника та просить залишити оскаржувані судові акти зі справи без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника ТОВ-НВП "Титан-Т", Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (статті 611 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

У частині другій статті 9 ЦК України зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною першою статті 216 та частиною другою статті 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

За змістом статті 199 ГК України виконання господарського зобов’язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов’язання у відсотках до суми невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв’язку з простроченням зобов’язання.

Відповідну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у господарській справі № 14/80-09-2056.

Крім того, відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Господарськими судами у справі встановлено, що ТОВ-НВП "Титан-Т" поставило ПАТ "Західенерго" товар на порушення строку, визначеного пунктом 5.1 Договору (протягом сорока днів з моменту підписання Договору), що підтверджується актом приймання-передачі від 01.02.2011.

Дослідженим попередніми судовими інстанціями пунктом 7.2 Договору за порушення строків поставки обладнання передбачено неустойку (яку помилково поіменовано пенею) в розмірі 0, 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.

З огляду на викладене висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми на підставі господарської санкції, встановленої Договором, є помилковим та не узгоджується з наведеними положеннями чинного законодавства.

Вищий господарський суд України відповідно до приписів частини другої статті 1117 ГПК України не наділений повноваженнями досліджувати фактичні обставини щодо обґрунтованості поданого позивачем розрахунку суми неустойки.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Західенерго" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.08.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 зі справи № 4/5025/1063/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.