Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Київського міжобласного апеляційного господарського суду

В судове засідання прибули представники сторін:

У травні 2001 року позивач –Черкаська обласна спілка споживчих товариств (далі –позивач) звернулась до арбітражного суду Черкаської області з позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради (надалі – відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія" (надалі –ТОВ "Черкаська виробничо-торгова компанія", відповідач 2) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 216 "Про оформлення права власності на приміщення магазину "Кооператор" від 28.02.2001.

Під час розгляду справи в арбітражному суді Черкаської області позивачем позовні вимоги неодноразово змінювалися.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 12.04.2002 до участі у справі залучено в якості відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-виробнича компанія", Дочірнє підприємство "Славутич" TOB "Українська торгово-виробнича компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-виробнича компанія "Славутич".

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.04.2002 по справі № 05/2306, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2002 та постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2003, з урахуванням уточнених позовних вимог про визнання недійсними рішень виконкому Черкаської міської ради № 80, 81, 215, 1184, 1494, 156, 1184, 1182, 1493 від 18.12.2001 та № 156, 158 від 06.03.2002 "Про оформлення права власності на об’єкти нерухомості в м. Черкаси по вул. Шевченка, 209 і вул. Смілянській, 159" у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 22.04.2003 у справі № 05/2306 всі рішення у справі скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Під час нового розгляду справи в господарському суді Черкаської області позивачем позовні вимоги змінювалися та доповнювалися.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.01.2004 провадження у справі відносно TOB "Українська торгово-виробнича компанія", Дочірнього підприємства "Славутич" TOB "Українська торгово-виробнича компанія", TOB "Українська торгово-виробнича компанія "Славутич" припинено у зв’язку з їх ліквідацією.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 12.03.2004., залишеною без змін після перегляду у апеляційному та касаційному порядку, вжито заходів до забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачу-2 на вчинення будь-яких дій, направлених на відчуження будівлі магазину "Кооператор" з торгівельним обладнанням, що розташований по бульвару Шевченка, 209 у м. Черкаси, а також комплексу будівель з обладнанням торгівельно-закупівельної бази по вул. Смілянській, 159 у м. Черкаси.

Справа розглядалася судами неодноразово у зв’язку з оскарженням ухвали про забезпечення позову та відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03.09.2009 до участі у справі в якості відповідача-3 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2003". 10.12.2009 суд першої інстанції залучив Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні TOB "Фаворит -2003". Ухвалою господарського суду Черкаської області від 22.01.2010 в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 до участі у справі залучено фізичних осіб - учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія".

Черкаська обласна спілка споживчих товариств з урахуванням остаточно уточнених позовних вимог на час розгляду даної справи по суті просила:

визнати недійсними рішення Черкаського міськвиконкому від 26.02.2003 року № 105, 106, 107;

визнати недійсними пункти 1, 2 протоколу № 2 від 01.07.02 року загальних зборів та статтю 3 Установчого договору Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія" (відповідача-2);

витребувати з чужого володіння майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки, який розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 159, 159/2, 159/3;

витребувати з чужого володіння будівлю магазину "Кооператор", площею 4 141,5 кв. м, яка розташована по бул. Шевченка, 209 у м. Черкаси;

витребувати з чужого володіння нежиле приміщення, площею 685,5 кв.м., яке розташоване по бул. Шевченка, 209/1 у м. Черкаси;

скасувати свідоцтво про право власності серії САА за № 468610 на комплекс будівель, розташованих за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 159, видане 20.03.2003 виконавчим комітетом Черкаської міської ради TOB "Черкаська виробнича-торгова компанія" на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 107 від 26.02.2003;

скасувати свідоцтво про право власності серії САА за № 468609 на нежиле приміщення - магазин "Кооператор", площею 4141, 5 кв. м, розташоване за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 209, видане 20.03.2003 виконавчим комітетом Черкаської міської ради TOB "Черкаська виробничо-торгова компанія" на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 105 від 26.02.2003;

скасувати свідоцтво про право власності серії САА за № 468608 на нежиле приміщення площею 685, 5 кв. м, розташоване за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 209, видане 20.03.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 106 від 26.02.2003 виконавчим комітетом Черкаської міської ради TOB "Черкаська виробничо-торгова компанія";

визнати за Черкаською обласною спілкою споживчих товариств право власності на майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по вул. Смілянській, 159, 159/2, 159/3, нежиле приміщення площею 685, 5 кв. м, розташоване по бул. Шевченка, 209/1 у м. Черкаси та будівлю магазину "Кооператор", яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 209 у м. Черкаси.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 у справі № 18-03-11-05/2306 (колегія суддів: Васянович А.В. –головуючий, судді Курченко Н.М., Кучеренко О.І.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 (колегія суддів: Федорчук Р.В. –головуючий, судді Лобань О.І., Ткаченко Б.О.) провадження в частині вимог позивача про визнання недійсним п. п. 1, 2 протоколу загальних зборів учасників TOB "Черкаська виробничо-торгова компанія" № 2 від 01.07.2002 –припинено на пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України; в решті позовних вимог в задоволенні відмовлено за не доведеністю.

Рішення та постанова мотивовані тим, що протокол загальних зборів учасників господарського товариства не є актом у розумінні ст. 12 ГПК України та ст. 20 Господарського кодексу України, відтак суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання недійсним протоколу загальних зборів не підлягає розгляду в господарських судах, у зв’язку з чим провадження в цій частині вимог було припинено судом на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України. Під час розгляду справи суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що спірне майно було набуте відповідачами-2 і 3 на законних підставах, а відповідач-1 прийняв рішення про оформлення права власності відповідача-2 на виконання судового рішення, у зв’язку з чим встановив відсутність передбачених ст. ст. 388, 392 Цивільного кодексу України підстав для задоволення решти позовних вимог позивача.

Позивач –Черкаська обласна спілка споживчих товариств, не погоджуючись з постановленими актами судів попередніх інстанцій, звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 та рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 у справі № 18-03-11-05/2306, а справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги, позивач посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для їх скасування. Так, позивач стверджує, що судами попередніх інстанцій визнано встановленими факти, які містились у рішеннях господарських судів у справах, де брали участь зовсім інші сторони, ніж у даній справі, що свідчить про неправильне застосування судами ст. 35 ГПК України. Скаржник також вказує на не вірне застосування судами ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки спірне майно вибуло від позивача поза його волею і було оплатно набуте відповідачами-2 і 3 як добросовісними набувачами, відтак позивач мав право витребувати таке майно згідно ст. 388 Цивільного кодексу України на свою користь. Крім того, касатор зазначив, що суди дали не вірну оцінку документам, якими позивач підтверджував виникнення у нього права власності на спірне нерухоме майно, що свідчить про невірне застосування судами попередніх інстанцій ст. 392 Цивільного кодексу України та ст. 43 ГПК України. Позивач у касаційній скарзі також стверджує, що право власності відповідача-2 на спірне майно було незаконно оформлене на підставі рішень виконкому Черкаської міської ради від 20.03.2003, оскільки право власності на це майно належало позивачу. У зв’язку з цим позивач вважає, що його позовні вимоги визнати недійсними зазначені рішення відповідача-1 та скасувати видані на їх підставі свідоцтва безпідставно не задоволені судами. Виходячи з того, що судами попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України неповно встановлено та оцінено всі істотні обставини справи у їх сукупності, скаржник просить суд касаційної інстанції судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач-1 –Виконавчого комітету Черкаської міської ради у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів та висновків скаржника і невідповідність їх нормам матеріального та процесуального права, а тому просять оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також, відповідач-1 просить розглядати справу без участі у судовому засіданні їх представника.

Третя особа-1 –ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" у відзиві на касаційну скаргу заперечила проти доводів позивача, у з в’язку з їх не обґрунтованістю та безпідставністю, та просила залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та не надіслали до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу позивача, що у відповідності до положень ст. 75 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових актів у касаційному порядку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у засіданні представників сторін та третіх осіб, перевіривши матеріали справи, і обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, дійшла до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, правовий конфлікт у даній справі засновано на тому, що Черкаська облспоживспілка вважає себе власником кооперованого будинку комісійної торгівлі (надалі - магазин "Кооператор") по бул. Шевченка, 209, магазину сезонної торгівлі, розташованого по бул. Шевченка, 209/1, площею 685,5 кв.м. (надалі - кафе "Лавашня"), майнового комплексу торгівельно-закупівельної бази по вул. Смілянській, 159, 159/2, 159/3, які знаходяться у м. Черкаси. Позивач вказує на те, що спірне нерухоме майно вибуло з його володіння поза волею Черкаської облспоживспілки в результаті того, що вказані об’єкти нерухомого майна були безпідставно оформлені на праві власності за Орендним підприємством торгівельно-закупівельною базою Черкаської облспоживспілки згідно рішень відповідача-1 і в наступному відчужені відповідачу-2 та відповідачу-3. У зв’язку з цим, позивач, вказуючи на положення ст. ст. 388, 392 Цивільного кодексу України просив суд визнати за ним право власності та витребувати спірне нерухоме майно від відповідачів на користь Черкаської облспоживспілки; просив визнати недійсними рішення відповідача-1 за № 105, № 106, № 107 від 26.02.2003, відповідно до яких вирішено оформити право власності на спірне нерухоме майно за відповідачами-2 та 3; скасувати свідоцтва про право власності відповідача-2, видані на підставі вказаних вище рішень відповідача-1 від 26.02.2003; а також визнати недійсними п.п. 1, 2 протоколу Загальних зборів учасників відповідача-2 № 2 від 01.07.2002, яким прийнято рішення про збільшення Статутного фонду товариства за рахунок спірного майна; визнати недійсним п. 3 Установчого договору відповідача-2.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні вимог позивача щодо визнання права власності та витребування майна виходив з того, що Правління позивача, як уповноважений орган, у серпні 1992 року прийняло рішення про передачу в оренду торгівельної бази облспоживспілки, але не вчинив дій щодо його повернення із оренди; після цього, згідно рішення господарського суду Черкаської області від 21.01.2002 № 05/5267 за позивачем визнано право власності на будівлі та споруди, які знаходяться за адресою вул. Смілянська, 159, які в подальшому були продані позивачем за договором купівлі-продажу від 09.08.2002 та перейшли у власність ПП "Біакс"; в свою чергу ПП "Біакс" придбане майно передало у власність ТОВ "Фаворит-2003" на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2005. Виходячи з того, що право власності відповідачів підтверджується рішенням господарського суду Черкаської області від 05.12.2002 у справі № 10/5202, рішенням господарського суду Черкаської області від 01.11.2007 у справі 05/5134, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача. З наведених підстав рішення місцевого господарського суду залишене без змін судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може повністю погодитись із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Господарським судом Черкаської області у рішенні від 17.02.2010 встановлено, що спірні об’єкти належали споживчій кооперації Черкаської області. Рішенням Правління Черкаської облспоживспілки № 161 від 11.09.1992 прийнято рішення перевести з 01.10.1992 торгівельно-закупівельну базу на роботу по методу орендного підряду із передачею у орендне користування основних виробничих та невиробничих фондів без права наступного викупу на строк до 01.01.1994, а також затверджено Статут орендного підприємства торгово-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки.

На виконання рішення правління Черкаської облспоживспілки № 161 від 11.09.1992 між позивачем та організацією орендарів Торгівельно-закупівельної бази Черкаської ОСС був укладений договір оренди майна. Згідно п. 2.1 Договору оренди орендодавець (позивач) передає, а орендар (орендне підприємство торгово-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки) приймає в оренду виробничі будівлі, споруди, машини та обладнання, складські приміщення та нормовані оборотні засоби на строк до 01.01.1994 по балансу станом на 01.09.1992. Майно, що передається в оренду, залишається власністю орендодавця. Пунктом 5.9 Статуту орендного підприємства торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки, зареєстрованого виконкомом Черкаської міської ради від 21.12.1992 за №1673-ОП визначено, що майно, яке орендується базою, є власністю орендодавця.

При цьому, судами встановлено, що орендне підприємство було створене на основі майна Черкаської Торгівельно-закупівельної бази, яка згідно пункту 1.1 Статуту Черкаської Торгівельно-закупівельної бази, зареєстрованого 08.01.1992 виконкомом Черкаської міської ради за № 144, належала на праві власності Черкаській облспоживспілці, і створена відповідно до рішення правління Черкаської облспоживспілки. Пунктом 2.2 цього ж Статуту встановлено, що майно належить базі на праві повного господарського відання і база не має права без дозволу облспоживспілки передавати/надавати/ безкоштовно майно бази іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам, реалізувати будівлі, споруди, машини та обладнання, що є основою діяльності бази.

Судами встановлено, і це підтверджується договором оренди майна, що Черкаською ОСС було передано в оренду спірне майно магазину "Кооператор", кафе "Лавашня", торгівельно-закупівельної бази по вул.. Смілянській, 159, яке позивач просить суд визнати його власністю.

Відповідно до положень ст. ст. 1, 4, 7, 9, 16, 24 Закону України "Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду", введені в дію з 01.01.1990 Постановою Верховної Ради СРСР від 23.11.1989 № 811-I (v0811400-89) , ст. 256 Цивільного кодексу УРСР, які діяли на дату виникнення спірних правовідносин, передача майна у оренду (найм) є тимчасовою передачею власником майна у платне строкове користування наймача. Орендне підприємство створюється за рішенням трудового колективу шляхом підписання договору оренди майна підприємства, після чого орендне підприємство стає правонаступником майнових прав та обов’язків підприємства, взятого ним в оренду. Передача майна в оренду не зумовлює виникнення права власності у орендаря.

Таким чином, спірне нерухоме майно будучи власністю споживчої кооперації Черкаської області, за рішенням Правління Черкаської облспоживспілки передано в оренду одному із суб’єктів споживчої кооперації області, а саме: орендному підприємству торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки, що утворене за рішенням позивача на базі належного позивачу підприємства торгівельно-закупівельної бази.

Разом з тим, на підставі звернень Орендного підприємства торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки, рішеннями відповідача-1 було вирішено зареєструвати право власності за орендним підприємством на кафе "Лавашня" (№ 1116 від 31.12.1999), на магазин "Кооператор" (№ 81 від 09.02.2001 "Про оформлення права власності на приміщення магазину "Кооператор"), на комплекс торгівельно-закупівельної бази по вул. Смілянській, 159 (№ 80 від 09.02.2001 "Про оформлення права власності на комплекс будівель по вул. Смілянській, 159").

Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно у період з 1998 по 2001 роки регулювався "Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 (z0399-98) . Пунктом 4.1. вказаної Інструкції передбачено випадки, коли оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності, а у Додатку № 1 до цієї Інструкції міститься перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна підприємствами БТІ. Серед вказаного переліку документів договір оренди не міститься, більше того, із положень згаданої Інструкції вбачається, що реєстрація права власності на нерухоме майно здійснюється лише після встановлення того, що заявник є власником нерухомого майна, за реєстрацією (оформленням) якого він звернувся до органу місцевого самоврядування чи підприємства БТІ.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставним оформлення права власності за орендним підприємством торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки на спірне нерухоме майно шляхом прийняття виконкомом Черкаської міської ради рішень щодо реєстрації права власності на підставі договору оренди підприємства, оскільки такий документ не підтверджував виникнення права власності у орендного підприємства на орендоване ним майно. При цьому, власником майна, яке було зареєстроване відповідачем-1 за орендним підприємством, залишався позивач.

Відповідно до частини 1 ст. 29 Цивільного кодексу УРСР, яка кореспондується із частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Частиною 2 ст. 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено, що майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.

Уповноважені органи позивача рішень про передачу спірного майна у власність орендного підприємства торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки не приймали.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України, дійшла висновку, що спірне нерухоме майно вибуло із відання Черкаської облспоживспілки поза її волею, оскільки право власності на зазначена майно безпідставно оформлене за орендним підприємством торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки без відповідного рішення Черкаської облспоживспілки, як власника майна.

З огляду на викладене вище та з урахуванням законодавства діючого на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав задовольнити позовні вимоги позивача визнати право власності та витребувати на його користь магазин "Кооператор" і кафе "Лавашня". При цьому, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до положень ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, спірне нерухоме майно (магазин "Кооператор", кафе "Лавашня" та комплекс будівель по вул. Смілянській, 159), після припинення орендного підприємства Торгівельно-закупівельна база облспоживспілки шляхом реорганізації, передане його правонаступнику, а саме: передано до статутного фонду TOB "Торгівельно-закупівельна база облспоживспілки", після цього перейшло до ТОВ "Надія 2001", TOB "Українська торгово-виробнича компанія", Дочірнього підприємства "Славутич" ТОВ "Українська торгово-виробнича компанія", TOB "Українська торгово-виробнича компанія "Славутич", а потім відповідачу-2.

Так, право власності відповідача-2 на все спірне нерухоме майно було оформлено рішеннями відповідача-1 за № 105, 106 та 107 від 26.02.2003, в результаті чого відповідачу-2 видані свідоцтва про право власності серії САА за № 468610, серії САА за № 468609, серії САА за № 468608 від 20.03.2003.

Судами також встановлено, що підставою для оформлення відповідачем-1 права власності відповідача-2 на спірне нерухоме майно стало рішення господарського суду Черкаської області від 05.12.2002 у справі №10/5202, яким зобов’язано відповідача-1 у десятиденний строк після набрання судовим рішенням законної сили оформити право власності відповідача-2 на комплекс будівель по вул. Смілянська, 159, магазин "Кооператор" та кафе "Лавашня" по вул. Шевченка, 209.

Наказом Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.02.2008 адресу нежилого приміщення, площею 685, 5 кв. м (кафе "Лавашня"), розташованого по бул. Шевченка, 209 у м. Черкаси, змінено на адресу бул. Шевченка, 209/1. Відповідно до договору купівлі - продажу від 17.01.2007 відповідач-2 продав відповідачу-3 нежиле приміщення, площею 685, 5 кв. м (кафе "Лавашня"), за адресою: м. Черкаси бул. Шевченка, 209/1.

Таким чином, право власності відповідача-2 на магазин "Кооператор" оформлено згідно рішення відповідача-1 від 26.02.2003, а кафе "Лавашня" придбане за договором купівлі-продажу відповідачем-3, і перебуває у володінні відповідачів-2 і 3 на час вирішення спору.

За наведеного, судами фактично встановлено обставини, які передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, і є підставою для витребування на користь позивача із чужого добросовісного володіння відповідача-2 і відповідача-3 магазину "Кооператор" та кафе "Лавашня" відповідно, оскільки спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з волі власника іншим шляхом.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що прийняття відповідачем-1 рішень № 105, № 106, № 107 від 26.02.2003 про оформлення права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення господарського суду Черкаської області від 05.12.2002 у справі №10/5202 не впливає на можливість позивача витребувати вказане нерухоме майно у відповідачів. При цьому, такий висновок вбачається обґрунтованим з огляду на те, що оформлення права власності відповідача-2 на зазначене майно свідчить лише про набуття ним цього майна як добросовісним набувачем, але ніяким чином не спростовує факт вибуття цього майна із володіння позивача, як власника, поза його волею. Крім того, рішення господарського суду про зобов’язання відповідача-1 оформити право власності на майно за відповідачем-2 не є передбаченим частиною 2 ст. 388 Цивільного кодексу України випадком, який виключає можливість витребування власником майна від добросовісного набувача, оскільки на виконання рішенням суду спірне майно було лише зареєстроване за відповідачем-2, а не набуте ним в порядку виконання судового рішення.

Разом з тим, позовні вимоги про визнання недійсними рішення відповідача-1 за №105, №106, №107 від 26.02.2003, не впливають на можливість реального захисту порушених прав позивача, оскільки такі рішення відповідача-1 лише підтверджують добросовісність набуття відповідачем-2 спірного майна, а тому їх скасування судом не відновить порушеного права власності позивача.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів про те, що у задоволенні вимог позивача у частині визнання недійсними рішень відповідача-1 №105, 106, 107 від 26.02.2003 слід відмовити, з огляду на неналежність обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимога позивача про визнання за ним права власності на магазин "Кооператор" та кафе "Лавашню" також підлягає задоволенню, оскільки майно може бути витребуване згідно положень ст. 388 Цивільного кодексу України від відповідачів-2 і 3, а тому право власності на це майно залишилось за позивачем, не дивлячись на те, що ці відповідачі є добросовісними набувачами зазначеного майна. Майно, що належить на праві власності позивачу, було визнано власністю інших осіб та зареєстроване у підприємстві БТІ за відповідачами-2 і 3, що свідчить про оспорювання права позивача та необхідність захисту такого права згідно положень ст. 392 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 у частині відмови позивачу у задоволені позовних вимог щодо визнання права власності на магазин та кафе, а також витребування зазначеного майна підлягають скасуванню. Разом з тим, оскільки судом повно таоб’єктивно встановлено фактичні обставини справи, але їм дано не вірну правову кваліфікацію та неправильно застосовані норми матеріального права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, колегія суддів вважає, з огляду на положення пункту 2 частини 1 ст. 1119 ГПК України, за можливе у цій частині прийняти нове рішення, яким вказані вимоги позивача задовольнити.

Стосовно вимог позивача щодо будівель та споруд, що розташовані по вул. Смілянській, 159, 159/2 та 15/3, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Наказом управління будівництва та архітектури Черкаського міськвиконкому № 582 від 08.02.2008 з метою упорядкування нумерації будівель та споруд у м. Черкаси спорудам за літ. А-2, А1-3, А-1, Б-1, Б1-1, Б2, Б3, б, В-1, В1-1, Д-1, у1, Д1-1, Е-1, е, К-1, М-1, м1, Н-1, Н1-1, н1, О1-1, Р-1, Р1-2, Р, С-1, С1, С2, б1, У1-1, у, у2, у3, З, З1, З1, Ц, Т1-1, т, т1, Л, Ч, Ю, Я, и, и1, № 5-8, І, ІІ, розташованих по вул. Смілянській, 159 було присвоєно новий номер вул. Смілянська, 159/2.

В подальшому, за договором купівлі-продажу комплексу від 07.03.2008 відповідач-2 передав майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по вул. Смілянській, 159/2 у м. Черкаси Товариству з обмеженою відповідальністю "Черкаська торгово-виробнича компанія", яке, в свою чергу, продало це майно за договором купівлі-продажу від 29.03.2009 відповідачу-3.

Судами встановлено, що окремі будівлі торгівельно-закупівельної бази і здійснені до них відповідачем-3 прибудови, а саме: літ. 1-А-2, 1-Б-1, 1-3-1, Т 2 -1, Н 2, 1-О, 2-О, І, розташовані по вул. Смілянській, 159 у м. Черкаси, - були зареєстровані на праві власності за відповідачем-3 на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 10.11.2006 № 1490. Згідно наказу управління будівництва та архітектури Черкаського міськвиконкому № 554 від 10.09.2007 вказаним вище будівлям по вул. Смілянській, 159 (у наведеному складі) присвоєно нову адресу: вул. Смілянська, 159/3. Судами також встановлено, що відповідач-3 згодом до будівель по вул. Смілянській, 159/3 самовільно прибудував нові об’єкти, а саме: складські приміщення під літ. 1-Ц, 2-Ц, 3-Ц-1, 2-Б-1, прибудови до цеху під літ. н, н3, н5, приміщення котельної під літ. н4, прибудови до складського приміщення –приміщення лабораторії літ. а1, приміщення цеху по виробництву кришок літ. а2, приміщення цеху по розливу солодкої води літ. а-3. Вказані самовільно збудовані будівлі згідно рішення господарського суду Черкаської області від 01.11.2007 у справі № 05/5134 за позовом відповідача-3 визнані власністю відповідача-3 за єдиною адресою - вул. Смілянська, 159/3.

Крім того, судами встановлено, що решта будівель та споруд торгівельно-закупівельної бази (які мали адресу вул. Смілянська, 159 і адреса цих будівель не змінювалась) визнані власністю позивача згідно рішення господарського суду Черкаської області від 21.01.2002 у справі № 05/5267, яке набрало законної сили, а саме: контора А-2, будівля цеху з прибудовами Б-1, б, б1, гаражі Г, Д, щитової В, склади Е, З-1, магазин-бар З1-1, зварювальний цех Л, вбиральня Ж, огорожа №1-3 та водоколонка № 4. Вказане майно по вул. Смілянська, 159 продане позивачем по договору купівлі-продажу від 09.08.2002 на користь ПП "Біакс". В подальшому, ПП "Біакс" продало це майно за договором купівлі-продажу 01.11.2005 відповідачу-3.

Таким чином, всі будівлі та споруди торгівельно-закупівельної бази на дату вирішення спору були розміщені за адресами вул. Смілянська, 159, Смілянська, 159/2 та Смілянська, 159/3.

Позивач просив суд визнати за ним право власності на все майно торгівельно-закупівельної бази та витребувати його із чужого володіння відповідача-3, але суди відмовили позивачу у задоволенні його вимог. У зв’язку з цим, колегія суддів відзначає наступне.

З положень ст. 388 Цивільного кодексу України вбачається, що власник вправі витребувати своє майно від добросовісного набувача лише у випадку, якщо майно вибуло із володіння власника поза його волею, за умови оплатного придбання майна набувачем.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з рішенням господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 у даній справі, якими було відмовлено позивачу у задоволенні позову в частині визнання за ним права власності та витребування на його користь будівель і споруд, які розміщені за адресою вул. Смілянська, 159, оскільки суди встановили відсутність у матеріалах справи доказів того, що це майно вибуло із володіння позивача поза його волею. Більше того, судами було встановлено добровільність передачі вказаного майна позивачем за договором купівлі-продажу від 09.08.2002 на користь ПП "Біакс" і презумпцію дійсності цього договору (ст. 204 ЦК України) позивачем спростовано не було.

Крім того, із положень ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що особа може бути визнана власником самочинно збудованого майна за рішенням суду. Так, право власності відповідача-3 на самочинно збудовані ним будівлі та споруди по вул. Смілянській, 159/3 визнано за відповідачем-3 згідно рішення господарського суду Черкаської області від 01.11.2007 у справі № 05/5134, яке вступило в законну силу. Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених ст. 388 Цивільного кодексу України підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання за ним права власності на самочинно збудовані відповідачем-3 будівлі по вул. Смілянська, 159/3 та витребування цього майна на користь позивача, оскільки первинним власником такого майна є відповідач-3, а не позивач.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відмова судів у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності позивача на будівлі і споруди по вул. Смілянська, 159/2 та витребування цього майна на користь позивача є передчасним, що вбачається з наступного.

Як зазначено вище, будівлі та споруди торгівельно-закупівельної бази по вул. Смілянська, 159 (адреса якої у подальшому була змінена на адресу вул. Смілянська, 159/2) передані позивачем орендному підприємству торгівельно-закупівельної бази Черкаської облспоживспілки у оренду, але в наступному таке майно безпідставно оформлене відповідачем-1 за цим орендним підприємством на праві власності. Тобто, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що існують передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України підстави для витребування зазначеного нерухомого майна на користь позивача, оскільки майно вибуло із володіння позивача, як власника, поза його волею.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що після вибуття майна із володіння позивача, третіми особами здійснювалась його добудова та передача майна від одного підприємства до іншого, в тому числі в результаті припинення підприємств. З огляду на те, що до складу майнового комплексу торгівельно-закупівельної бази входить цілий ряд будівель та споруд, то вбачається, що для вирішення питання про витребування нерухомого майна по вул. Смілянська, 159/2 на користь позивача необхідно встановити фактичний склад майна на дату вирішення спору і тотожність майну, яке вибуло із відання позивача поза його волею. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, і на порушення ст.ст. 38, 43 ГПК України обмежився лише констатацією у судовому рішенні того, що об’єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно.

Таким чином, місцевим господарським судом при вирішенні спору не було визначено майно, яке є предметом спору, а відтак, невірно визначено характер спірних правовідносин, і не встановлено всі ті обставини справи, які підлягали встановленню судом для правильного вирішення спору та не надано юридичної оцінки таким фактичним обставинам. Разом з тим, з’ясування того, яке майно підлягає витребуванню із володіння відповідача-3 має істотне значення для правильного вирішення справи. Однак ці обставини не були встановлені і судом апеляційної інстанції при перегляді ним рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи вище викладене, а також з огляду на імперативні положення ст. 1117 ГПК України, якими Вищому господарському суду України заборонено досліджувати нові докази та встановлювати фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що існують передбачені ст. 1119 ГПК України підстави для скасування рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання права власності на будівлі по вул. Смілянській, 159/2 і витребування їх на користь позивача, та передачею таких вимог до суду першої інстанції для нового розгляду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно встановити предмет спірних правовідносин, шляхом визначення складу будівель і споруд, які вибули з володіння позивача, тим будівлям і спорудам по вул. Смілянській, 159/2 у м. Черкаси, що зараз знаходяться у володінні відповідача-3. При цьому, суду необхідно розглянути питання щодо необхідності застосування для цього спеціальних знань і призначення згідно до ст. 41 ГПК України, роз’яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 11.11.1998 № 02-5/424 відповідної судової експертизи.

Також, рішенням господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 припинено провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсними пунктів 1, 2 протоколу Загальних зборів учасників відповідача-2. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає рішення місцевого господарського суду у цій частині правильним, оскільки протокол не є актом у розумінні ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 12 ГПК України, а тому провадження у частині цих вимог правомірно припинено на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України.

У пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 № 01-8/482 (v_482600-08) роз’яснено, що свідоцтва про право власності особи на нерухоме майно не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу. Свідоцтво також не є актами у розумінні господарського та господарсько-процесуального законодавства. Разом з тим, суд першої інстанції при вирішенні спору цього не врахував і виніс рішення про відмову у задоволенні вимог позивача щодо скасування виданих відповідачем-1 свідоцтв про право власності серії САА за № 468610, серії САА за № 468609, серії САА за № 468608 від 20.03.2003, у той час, коли провадження у справі в цій частині підлягало припиненню на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України. Суд апеляційної інстанції безпідставно погодився із помилковими висновками суду місцевого господарського суду, що свідчить про незаконність постанови Київського міжобласного господарського суду від 06.05.2010 у цій частині.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 та постанови Київського міжобласного господарського суду від 06.05.2010 у даній справі в частині відмови у задоволенні вимог щодо скасування свідоцтв про право власності, а провадження у справі щодо вказаних вимог підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України.

Окрім цього, рішенням господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним ст. 3 Установчого договору відповідача-2, оскільки позивач не довів наявність передбачених законом підстав для визнання цього правочину недійсним. З такими висновками погодився Київський міжобласний апеляційний господарський суд. Однак колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків в результаті не правильного застосування норм процесуального права.

Так, судами встановлено, що спірний установчий договір відповідача-2 укладено за участю фізичних осіб, які залучені господарським судом першої інстанції до участі у справі, як треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2.

Разом з тим, суди не врахували того, що позовна вимога про визнання недійсним договору спрямована до усіх сторін такого договору, які згідно ст. 21 ГПК України повинні бути відповідачами у такій справі. Із змісту положень ст. ст. 1, 12 ГПК України вбачається, що місцевий господарський суд не мав повноважень розглядати вимогу позивача про визнання недійсним ст. 3 Установчого договору, укладеного за участю фізичних осіб, оскільки вони повинні бути залучені до участі у справі у якості відповідачів, у зв’язку з чим вказана вимога повинна вирішуватись в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 та постанову Київського міжобласного господарського суду від 06.05.2010 у даній справі в частині відмови суду у задоволенні позову щодо визнання недійсним ст. 3 Установчого договору відповідача 2, а провадження у справі в частині вимог позивача підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст. ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 (v008p710-10) , Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Черкаської обласної спілки споживчих товариств задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 та рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 у справі № 18-03-11-05/2306 у частині відмови у задоволенні вимог Черкаської обласної спілки споживчих товариств щодо визнання за нею права власності на будівлю магазину "Кооператор", площею 4141,5 кв. м, розташованого по бульвару Шевченка, 209 у м. Черкаси, на нежиле приміщення, площею 685,5 кв. м, розташоване по бульвару Шевченка, № 209/1 у м. Черкаси, на майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по вул. Смілянській, 159/2 у м. Черкаси та витребування вказаного майна з володіння відповідачів-2 і 3 на користь позивача, щодо скасування свідоцтв про право власності від 20.03.2003, а також щодо визнання недійсним ст. 3 Установчого договору відповідача-2.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Черкаської обласної спілки споживчих товариств задовольнити частково.

Визнати за Черкаською обласною спілкою споживчих товариств (18000, м. Черкаси, вул. Гоголя, 224, ідентифікаційний код 01740164) право власності на будівлю магазину "Кооператор", площею 4141,5 кв.м., розташовану по бульвару Шевченка, 209 у м. Черкаси.

Визнати за Черкаською обласною спілкою споживчих товариств (18000, м. Черкаси, вул. Гоголя, 224, ідентифікаційний код 01740164) право власності на нежиле приміщення, площею 685,5 кв. м, розташоване по бульвару Шевченка, 209/1 у м. Черкаси.

Витребувати з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит –2003" (місцезнаходження: 18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 159/3, ідентифікаційний код 32742217) на користь Черкаської обласної спілки споживчих товариств (18000, м. Черкаси, вул. Гоголя, 224, ідентифікаційний код 01740164) нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, площею 685,5 кв. м, розташоване по бульвару Шевченка, 209/1 у м. Черкаси.

Витребувати з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія" (місцезнаходження: 18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 159/2, ідентифікаційний код 30529117) на користь Черкаської обласної спілки споживчих товариств (18000, м. Черкаси, вул. Гоголя, 224, ідентифікаційний код 01740164) будівлю магазину "Кооператор", площею 4141,5 кв. м, розташовану по бульвару Шевченка, 209 у м. Черкаси.

Провадження у справі № 18-03-11-05/2306 в частині вимог позивача про скасування свідоцтв про право власності серії САА за № 468610, серії САА за № 468609, серії САА за № 468608 від 20.03.2003, а також визнання недійсним ст. 3 Установчого договору Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська виробничо-торгова компанія" - припинити на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України.

В частині вимог Черкаської обласної спілки споживчих товариств про визнання права власності на майновий комплекс торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки по вул. Смілянській, 159/2 у м. Черкаси та витребування з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит –2003" майнового комплексу торгівельно-закупівельної бази облспоживспілки, який розташований за адресою м. Черкаси, вул. Смілянська, 159/2 справу направити на новий розгляд до господарського суду Черкаської області у іншому складі суду.

В іншій частині постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.05.2010 та рішення господарського суду Черкаської області від 17.02.2010 у справі № 18-03-11-05/2306 залишити без змін.

постанова касаційному оскарженню не підлягає.