Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У вересні 2009 року Акціонерна енерпостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 6 768 838,37 грн. боргу за спожиту електричну енергію, 473 818,69 грн. штрафу, 443 563,65 грн. пені, 133 752,62 грн. інфляційної складової боргу та 56 637,76 грн. відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати за використану електричну енергію.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 7/650 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на Акціонерної енерпостачальної компанії "Київенерго" 6 768 838,37 грн. основного боргу, 133 752,62 грн. індексу інфляції, 56 637,76 грн. 3% річних, 473 818,69 грн. штрафу, 443 563,65 грн. пені, а також 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; повернуто Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" з Державного бюджету України надмірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перераховані платіжним дорученням № 1759 від 06.05.2009 р. в розмірі 76,50 грн. та платіжним дорученням № 3485 від 26.06.2009 р. у розмірі 194, 50 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. (колегія суддів у складі: Лосєв А.М. - головуючий, Скрипка І.М., Іваненко Я.Л.) рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 7/650 скасовано частково та викладно резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 6 768 838,37 грн. основного боргу, 133 752,62 грн. індексу інфляції, 56 637,76 грн. 3% річних, 473 818,69 грн. штрафу, 25 500,00 грн. державного мита та 222,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 443 563,65 грн. пені відмовлено; повернуто Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" з Державного бюджету України надмірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перераховані платіжними дорученнями № 1759 від 06.05.2009 р. в розмірі 76,50 грн. та платіжним дорученням № 3485 від 26.06.2009 р. у розмірі 194,50 грн., оригінали яких знаходяться в матеріалах справи. Крім того, вказаною постановою стягнуто з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 2 217,82 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р., Акціонерна енерпостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції України та ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України, а оскаржувана постанова прийнята без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Оскаржувачем заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку для подання касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.07.2010 р. колегією суддів у складі: Кот О.В. - головуючий, Демидова А.М., Шевчук С.Р. відновлено Акціонерній енерпостачальній компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" строк для подання касаційної скарги та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р., прийнято касаційну скаргу Акціонерної енерпостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 26.07.2010 р. о 12 год. 00 хв.

Також, не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. та рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р., Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені постанову та рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є незаконними та необґрунтованими.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.07.2010 р. колегією суддів у складі: Кот О.В. - головуючий, Демидова А.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 26.07.2010 р. о 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 26.07.2010 р. оголошено перерву до 02.08.2010 р. о 12 год. 00 хв. для оголошення вступної та резолютивної частин постанови.

Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні скарги Акціонерної енерпостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" та Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.01.1991 р. між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго" (Енергопостачальна організація), правонаступником якого є Акціонерна компанія "Київенерго", та Дніпровською водопровідною станцією (Абонент), правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", укладено договір № 116 на користування електричною енергією (далі - Договір).

Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 Договору встановлено, що Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від Договору або - щодо його перегляду.

Відповідно до п. 18 Договору сторони зобов'язались письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п.п. 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням господарського суду міста Києва у справі № 35/114 встановлений факт правонаступництва сторін за договором на користування електричною енергією № 116 від 10.01.1991 р.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду, що позивач та відповідач є правонаступниками юридичних осіб, які уклали договір № 116 від 10.01.1991 р., у зв'язку з чим відповідач виступає абонентом за вказаним Договором і має зобов'язання перед позивачем з оплати вартості поставленої електроенергії.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з п. 2.1 Договору позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, як промислову продукцію, у відповідності до встановлених йому даним Договором умов і розмірів споживання електричної енергії і потужності, вказаними в Додатку № 1 до Договору, який може змінюватися сторонами.

Відповідно до п. 4.1 Договору відповідач зобов'язується оплачувати спожиту електричну енергію і потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період у відповідності до Прейскуранту № 09-01 і даного Договору.

Порядок розрахунків за спожиту енергію між Енергопостачальною організацією та Споживачем визначається Додатком 4 до Договору, згідно з п. 3 якого оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється Споживачем до 25 числа.

Відповідно до п. 3.2 Порядку визначення класів споживачів, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.1998 р. № 1052 (v1052227-98) , до 2 класу споживачів електричної енергії відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ.

Як встановив господарський суд апеляційної інстанції, між сторонами у лютому-квітні 2008 року було підписано акти розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, згідно з якими встановлюється межа розділу обладнання та споруди, та які є додатками до договорів постачання електричної енергії, укладеними між сторонами. Актами встановлено, що відповідач отримує електричну енергію на 3 класі напруги, що згідно з Порядком визначення класів споживачів відноситься до 2 класу тарифної групи.

Згідно з Додатком № 5 до Договору відповідачу проводиться нарахування за споживання та генерацію реактивної електроенергії у відповідності до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 р. № 19 (z0093-02) .

При цьому апеляційним господарським судом встановлено, що при розрахунку вартості спожитої електричної енергії позивачем застосовувались тарифи, які встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України щомісячно для певних класів напруги. Водночас середньорозрахований тариф, зазначений позивачем в актах прийому-передачі товарної продукції є лише домовленістю сторін стосовно форми та змісту акту прийому-передачі товарної продукції і визначається діленням нарахованої суми без ПДВ (визначеної на підставі поданого відповідачем звіту за використану електричну енергію з застосуванням тарифу для відповідного класу напруги по кожній точці обліку окремо встановленого НКРЕ) на кількість кВгод та округлюється до чотирьох знаків після коми.

Таким чином, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду, що поняття середньорозрахований тариф не виходить за межі встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України розміру тарифу.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.03.2009 р. по 01.09.2009 р. Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" спожито електричної енергії на суму 15 820 118, 52 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, наданими відповідачем з чітким зазначенням обсягу спожитої електричної енергії та періоду споживання. На підтвердження постачання в спірний період електроенергії відповідачу позивачем також надано суду акти приймання-передачі товарної продукції та рахунки розшифровки, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач, у свою чергу, неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині дотримання порядку і строків здійснення розрахунків з позивачем. Так, за спожиту електричну енергію відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим існує заборгованість в розмірі 6 768 838, 37 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої електроенергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідачем суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимог позивача та задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 6 768 838,37 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача, на підставі ст. 625 ЦК України, 133 752,62 грн. інфляційної складової боргу та 56 637,76 3% річних.

Отже, судові рішення в цій частині є обґрунтованими, і підстав для їх скасування не вбачається.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 473 818,69 грн. штрафу та 443 563,65 грн. пені, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови, розглядаючи позовні вимоги про стягнення штрафу та пені, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач є підприємством державного сектора економіки, а тому до спірних відносин застосовуються положення ч. 2 ст. 231 ГК України, якими встановлено розміри штрафних санкцій, які застосовуються у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Проте такі висновки зроблені судами без належного встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України.

Так, частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, названа норма визначає коло господарських правовідносин, де застосовуються уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом або договором. Передбачені цією нормою штрафні санкції можуть бути застосовані, зокрема, за умови скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Разом з тим, дійшовши висновку про те, що позивач є суб'єктом господарювання державного сектору економіки, суди не дослідили та не надали правової оцінки установчим документам позивача, зокрема, положенням Статуту останнього.

Таким чином, висновки судів про належність позивача до державного сектору економіки, а відтак щодо застосування до спірних відносин положень ч. 2 ст. 231 ГК України є передчасними.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення в частині вимог про стягнення пені та штрафу не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині та в частині розподілу судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Акціонерної енерпостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" та Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 7/650 в частині стягнення штрафу, пені та судових витрат скасувати.

Справу № 7/650 у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р. у справі № 7/650 залишити без змін.