Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники :

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою присутніх представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 -5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.07.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 03.11.09 господарського суду Івано-Франківської області (суддя Малєєва О.В.) в задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.

Постановою від 31.03.10 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Галушко Н.А., суддів –Краєвської М.В., Орищин Г.В.) рішення від 03.11.09 господарського суду Івано-Франківської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства –без задоволення.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що в даному випадку має місце дострокове виконання поручителем зобов'язання боржника (позичальника) по кредитному договору при відсутності порушення зобов'язання з боку позичальника. Також, суди врахували, що Товариством не доведено порушення позичальником (Фірмою) умов кредитного договору, що є підставою вимагати дострокове повернення кредитних коштів, та не надано доказів на підтвердження суми заборгованості.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 03.11.09 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 31.03.10 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 516, п. 2 ст. 556, ст.ст. 599, 626 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 49 Закону України "Про заставу", ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Фірма щодо доводів та вимог скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 16.11.07 між Банком та Фірмою (Позичальник) було укладено кредитний договір № 1873 про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування (далі –Кредитний договір).

Судами встановлено, що згідно з п.п. 1.1.1, 1.1.3 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредитні кошти в межах відкритої кредитної лінії з лімітом заборгованості в сумі, яка не може перевищувати 2 700 000,00 грн., з терміном користування кредитною лінією –з 20.11.07 по 19.10.10 і відсотковою ставкою за користування кредитною лінією –4%.

Також, встановлено, що за умовами додаткової угоди № 1 від 17.12.08 ліміт заборгованості за кредитною лінією встановлений в сумі не більше

270 000,00 грн.

Попередніми судовими інстанціями взято до уваги, що відповідно до п. 2.1 Кредитного договору в забезпечення виконання зобов'язань по цьому договору Банк приймає в заставу майнові права на депозитні кошти Товариства на загальну суму 3 000 000,00 грн., які будуть прийняті Банком в якості депозиту окремими траншами згідно генеральної депозитної угоди № 1 від 16.11.07, строк дії кожного договору строкового банківського вкладу –12 місяців. При цьому, встановлено, що згідно п. 2.1.2 Кредитного договору при закінченні строку дії депозитних договорів, що надані в забезпечення по Кредитному договору, дія останніх продовжується не менше, як на 12 місяців, до повного виконання зобов'язань по даному договору

Матеріалами справи підтверджено, що в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та Товариством, як поручителем, укладено договір поруки 16.11.07 (далі –Договір поруки).

Місцевим та апеляційним судами враховано, що згідно із п.п. 2.1, 2.7 Договору поруки Кредитор (Банк) набуває право вимагати від Поручителя (Товариства) виконання зобов'язання, що витікає із Кредитного договору при умові, якщо в установлений Кредитним договором строк виконання Позичальником (Фірмою) зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання Позичальника в цілому (або в тій чи іншій частині). За умови виконання Поручителем зобов'язання Позичальника в цілому (чи у тій чи іншій частині) у відповідності з цим договором до Поручителя переходять всі (чи у виконаній частині) права Кредитора по Кредитному договору, а також всі права і зобов'язанння, що витікають із договорів забезпечення зобов'язання; Поручитель набуває відповідні права Кредитора по Кредитному договору в момент зарахування на рахунок Кредитора відповідної грошової суми, що належить сплатити Поручителю у відповідності з цим договором.

На підставі наданих сторонами доказів у справі судами встановлено, що між Банком та Товариством також було укладено договори застави майнових прав № 1 та № 2 від 22.11.07, за якими в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договорам передано в заставу майнові права за договорами строкового банківського вкладу № 37/2007 від 22.11.07 на суму 200 000,00 грн. та № 32/2007 на суму 100 000,00 грн.

Також, встановлено, що згідно п. 1.2 договору строкового банківського вкладу № 37/2007 від 22.11.07 з додатковою угодою № 2 від 20.11.08 датою повернення вкладу є 22.03.09, а згідно п. 1.2 договору строкового банківського вкладу №32/2007 від 31.10.07 з додатковою угодою № 3 від 30.10.08 датою повернення вкладу є 02.03.09.

Попередніми судовими інстанціями враховано, що відповідно до п. 3.3.7 договорів застави майнових прав від 22.11.07 заставодавець зобов'язаний за 30 днів до закінчення строку вкладу продовжити цей строк на 12 місяців або на строк дії Кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди.

Крім того, встановлено, що за умовами п. 4.2.1 договорів застави майнових прав № 1 та № 2 від 22.11.07 Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави при порушенні будь-якої вимоги цих договорів та/або Кредитного договору. При цьому звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором Заставодержателя, зокрема, відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу", коли до Заставодержателя переходять майнові права, що полягають в праві повернення вкладу та відсотків.

При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у зв'язку із відмовою Товариства від продовження строків договорів строкового банківського вкладу (лист від 25.02.09) Банк здійснив стягнення на предмет застави. По договору строкового банківського вкладу № 32/2007 від 31.10.07 кошти в сумі 100 000,00 грн. були спрямовані на погашення кредиту, а по договору строкового банківського вкладу № 37/2007 від 22.11.07 кошти в сумі 170 000,00 грн. –на погашення кредиту та в сумі 720,00 грн. –на погашення відсотків по кредиту.

Судами встановлено, що згідно листа № 637/09 від 25.03.09, адресованого Фірмі, посилаючись на неналежне виконання Позичальником зобов'язань і ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України Товариство поставило питання про повернення коштів в сумі 270 720,00 грн., однак доказів фактичного направлення такого листа до судових інстанцій подано не було.

Разом з тим, попередніми судовими інстанціями враховано, що згідно листа Банку № 1033 від 24.06.09 протягом усього періоду кредитування Фірмою умови Кредитного договору не порушувались.

Отже, судами встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань Фірми за Кредитним договором Товариство одночасно виступало Поручителем і Заставодавцем. При цьому звернення стягнення на предмет застави відбулось не внаслідок неналежного виконання зобов'язань Позичальником (Фірмою), а в результаті невиконання саме Товариством умов п. 3.3.7 договорів застави майнових прав № 1 та № 2 від 22.11.07. Вказані обставини не є характерними для договорів поруки і застави, коли відповідальність Поручителя і Заставодавця наступає внаслідок неналежного виконання зобов'язання, забезпеченого порукою або заставою. Проте можливість звернення стягнення на предмет застави внаслідок невиконання Заставодавцем умов договору застави передбачена у договорах застави майнових прав № 1 та № 2 від 22.11.07, які в силу ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірними.

З огляду на викладене, місцевий та апеляційний суди дійшли до висновку про те, що в даному випадку має місце дострокове виконання Поручителем зобов'язання боржника (Позичальника) по Кредитному договору при відсутності порушення зобов'язання з боку Позичальника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до п. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні.

За змістом п. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Разом з тим колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок місцевого та апеляційного судів про те, що зобов'язання боржника (Позичальника) по поверненню кредитних коштів і відсотків за користування ними не припинились.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що, як встановлено судами, відповідно до умов п. 3.3.8 Кредитного договору кредитор вправі вимагати дострокового погашення траншів, виданих в межах кредитної лінії і нарахованих відсотків за ними лише у випадку порушення Позичальником умов Кредитного договору, проте наявності такої обставини судами встановлено не було.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5, 111 7, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" № 741/10 від 30.04.10 залишити без задоволення.

Постанову від 31.03.10 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 2/90-22/114 господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.