Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у грудні 2008 року, ВАТ "Автотранспортне підприємство 13058" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з підприємця ОСОБА_4 53 537,83 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що користуючись нежитловим приміщенням на підставі договору оренди № 238 від 01.03.2007 року відповідач неналежне виконував свої зобов'язання орендаря, орендну плату сплатив не у повному обсязі, привласнив майно та пошкодив приміщення, що виключає можливість надання його в оренду іншій особі, а тому позивач просив постановити рішення про стягнення з відповідача 11 783,33 грн. заборгованості з орендної плати, 35 442 грн. на відшкодування матеріальних збитків та 6 312,50 грн. упущеної вигоди.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.04.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого Господарського суду України від 21.10.2009 року рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні орендної плати та збитків скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд у іншому складі суддів. В решті рішення господарського суду м. Києва від 07.04.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 року залишено без змін.

При повторному розгляді справи рішенням господарського суду м. Києва від 09.02.2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 08.07.2010 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню виходячи з наступного.

Постановляючи про відмову в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що угодою від 01.12.2007 року сторони розірвали укладений між ними договір оренди № 238 від 01.03.2007 року, відповідач користувався орендованим майном до 26.04.2008 року, без зобов'язань перед позивачем, а тому не зобов'язаний оплачувати це майно та відшкодовувати збитки від пошкодження майна.

Проте, погодитись з наведеними мотивами відмови у задоволенні позову не можна.

Відносини сторін врегульовані договором № 238 від 01.03.2007 року, за умовами якого по акту від 01.03.2007 року, відповідачу надано в оренду 345 кв.м. нежитлового приміщення у м. Києві по вулиці Кайсарова, 7/9 на період до 25.02.2008 року.

Пунктом 2.3.5 даного договору передбачено, що у разі завершення дії договору оренди орендар зобов'язаний здати орендодавцю об'єкт оренди в стані не гіршому ніж при прийомі його в оренду з врахуванням нормального зносу. Передача приміщення відбувається шляхом підписання акту здачі-приймання.

Угодою від 01.12.2007 року сторони розірвали цей договір оренди, проте відповідач продовжував користуватися приміщенням у розмірі 250 кв.м. до 26.04.2008 року та до цього часу по акту приймання-передачі орендоване нежитлове приміщення останнім позивачу не передавалось, і це відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Наведене, з урахуванням обставин справи, а також положень ст. 785 ЦК України виключає правильність висновків суду першої інстанції та апеляційного господарського суду щодо відсутності у відповідача зобов'язань з оплати орендного ним майна.

Скасовуючи попередні судові рішення Вищий господарський суд України звертав увагу суду на необхідність належної перевірки доводів позивача щодо завданих йому збитків, що вимагало з'ясуванню стану майна, яке передавалось в оренду, право кожного на майно, яке на думку позивача привласнено орендарем.

Згідно ст. 11112 ГПК України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, що не було враховано при постановленні судових рішень під час повторного розгляду справи, мотивів, які б спростовували доводи позивача чи підтверджували доводи відповідача щодо стану майна та права власності на окремі предмети у судових рішеннях не наведено, а тому і у цій частині судові рішення не можна визнати такими, що відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на правових нормах, які регулюють спірні відносини.

При такому положенні, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно і всебічно з’ясувати права та обов’язки сторін, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, постановити законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий Господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 09.02.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.