Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у серпні 2008 року, ЗАТ "Європорт" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Виробниче об'єднання "Фабрика спецодягу" заборгованості з орендної плати у сумі 15 225 грн., за комунальні послуги 999,40 грн., пені 158 595,52 грн., 166,20 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та просило зобов'язати відповідача повернути орендоване приміщення загальною площею 100 кв.м. за адресою : м. Київ, вул. Лєбедева-Кумача, 7.

Під час розгляду справи відповідачем пред’явлено зустрічний позов про стягнення з позивача 20 755 грн. на відшкодування витрат з плати приміщення, 850 грн. за виготовлення та установку рекламної вивіски, 7 500 грн. за послуги посередницького підприємства, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що договір суборенди нежитлового приміщення № СУБ-08/С-141 від 22.10.2008 року, достроково розірвано за вини ЗАТ "Європорт", чим завдано ТОВ "Виробниче об'єднання "Фабрика спецодягу" збитків на зазначену суму.

Рішенням господарського суду м. Києва від 21.12.2009 року первісний позов в частині стягнення з відповідача 15 225 грн. боргу з орендної плати, 540,40 грн. в оплату комунальних платежів, 11 902,88 грн. пені, 166,20 грн. інфляційних нарахувань, 211,21 грн. річних, 150 000 грн. неустойки за користування приміщенням задоволено, та зобов'язано відповідача повернути нежитлове приміщення загальною площею 100 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лєбедева-Кумача, 7, за актом прийомання-передачі, а в решті первісного позову відмовлено. Зустрічний позов залишено без задоволення.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року рішення господарського суду першої інстанції змінено та постановлено про стягнення з відповідача на користь позивача 15 225 грн. заборгованості з орендної плати, 540,40 грн. за комунальні послуги, 166,20 грн. інфляційних втрат, 1 565,31 грн. пені, 150 000 грн. неустойки за користування приміщенням та зобов'язано повернути нежитлове приміщення загальною площею 100 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лєбедева-Кумача, 7, а в решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судові рішення оскаржено в касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 05.07.2010року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, і просить судові рішення у скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Постановляючи про задоволення первісного позову господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати за січень 2009 року надає позивачу право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку та при відмові орендаря повернути майно і право на стягнення неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Проте, повністю погодитись з наведеними судом мотивами задоволення первісного позову не можна.

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Такий договір припиняється у випадках, передбачених ст. 291 ГК України і може бути розірваний за згодою сторін.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 ГК України.

Тобто, розірвання договору оренди, зокрема і спірного можливе лише з підстав та у порядку, визначеному наведеними вище нормами.

Право наймодавця відмовлятися від договору найму і вимагати повернення речі передбачено ст. 782 ЦК України, за якою це право настає у разі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Розглядаючи цей спір господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд наведені вище норми, які регулюють спірні відносини та порядок вирішення спорів, що виникають при виконанні договорів найму не застосували, а тому їх висновок щодо правомірності дій позивача не можна визнати правильним.

Перевіряючи доводи позивача та заперечення відповідача щодо користування орендним майном суди не звернули уваги, що за повідомленням під № 6 від 16.01.2009 року причиною одностороннього розірвання договору оренди зазначені наміри позивача здійснити реконструкцію орендованого майна, у повідомленні № 9 від 23.01.2008 року позивач довів до відома відповідача про обмеження у користуванні майном, на що посилався і відповідач у своїх запереченнях проти позову, ч.2 ст. 785 ЦК України надає право наймодавцю вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати лише у тому разі, коли останній продовжує користуватись річчю після припинення договору найму, що зобов'язувало визначити не лише час припинення договору найму, а і період користування майном та обсяги зобов'язань сторін.

Але всупереч вимогам закону щодо обов'язку суду повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини даної справи, наведене не перевірялось, доказів на спростування заперечень відповідача не наведено, а тому при такому положенні висновки суду щодо прав та обов’язків сторін не можна визнати такими, що ґрунтуються на дійсних обставинах даної справи та правових нормах, які регулюють спірні відносини.

Враховуючи наведене, судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

У решті рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду відповідають матеріалам справи, яким надана правильна правова оцінка, а тому підстав для зміни чи скасування судових рішень у частині відмови у задоволенні зустрічного позову за наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу частково задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року в частині задоволення первісного позову скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд у іншому складі суддів.

В решті рішення господарського суду м. Києва від 21.12.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року залишити без змін.