Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2010р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р.

у справі №20/490-09

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_2

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

"Алекс-строй"

про стягнення 35 076,04грн

за участю представників:

СПД ОСОБА_2 - не з’явилися;

ТОВ "Алекс-строй" - не з’явилися

суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просив суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-строй" 35 076,04грн., у т.ч. 31 000грн. основної заборгованості, 666,5грн. збитків від інфляції, 417,85грн. процентів, 2991,69грн. пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором купівлі-продажу товару №1 від 09.04.2009р. в частині оплати товару у встановлений договором строк (а.с.2-5).

Відповідач у справі - ТОВ "Алекс-строй" відзиву на позов до прийняття рішення у даній справі по суті заявлених вимог не надало.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2010р. у позові відмовлено (а.с.25-26).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів заявлених ним вимог, а саме факту укладення відповідного договору, враховуючи, що позивачем не надано доказів узгодження в установленому порядку ціни, асортименту та кількості продукції, яка мало поставлятись за умовами такого договору і мала визначатись специфікацією, яка відповідачем не підписана.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2010р. залишено без змін (а.с.66-67).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СПД ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлені позовні вимоги задовольнити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 09.04.2009р. між сторонами у справі - СПД ОСОБА_2 та ТОВ "Алекс-Строй" підписано договір №1 купівлі-продажу товару.

За умовами такого договору, позивач зобов’язався поставити товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором. При цьому, кількість та найменування товару визначається угодою сторін на підставі специфікації, яка є невід’ємною частиною договору; загальна вартість товару визначена у розмірі 56000грн.

Порядок розрахунків встановлений пп.2.3, 2.4 договору, відповідно до яких відповідач має до підписання договору сплатити авансовий платіж у розмірі 25 000грн., а також сплатити 15 500грн. - протягом 30календарних днів з моменту підписання договору, 15 500грн. - протягом 60 календарних днів з моменту підписання договору.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язань за таким договором в частині здійснення оплати у розмірі 31 000грн., а також застосування до нього відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України та умовами договору за порушення відповідного зобов’язання.

Вирішуючи спір у даній справі, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог.

Зокрема, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав стверджувати про виникнення у сторін, передбачених таким договором зобов’язань, враховуючи неузгодженість ними істотних умов договору.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується касаційна інстанція, враховуючи таке.

Відповідно до пп.2,3 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому, при укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови договору передбачають необхідність досягнення сторонами згоди, шляхом підписання специфікації до договору, яка має визначати кількості та найменування товару (п.1.2 договору).

Як встановлено судами, специфікація, яка надана позивачем в підтвердження узгодження кількості та найменування товару підписана лише позивачем в односторонньому порядку; акт прийому-передачі товару від 09.04.2009р., який наданий позивачем в підтвердження виконання ним зобов’язань за договором в частині передачі товару, не містить номеру договору та загальної вартості товару.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем того факту, що товар, який переданий відповідно до акта прийому-передачі є тим товаром, що є предметом купівлі-продажу за умовами вказаного договору.

Так, специфікація не підтверджує узгодження з відповідачем кількості та найменування товару, враховуючи складення її в односторонньому порядку позивачем; сам договір не містить ні ціни одиниці товару, ні його кількості, ні асортименту; акт прийому-передачі не може бути доказом виконання у повному обсязі зобов’язань позивача в частині передачі товару, враховуючи відсутність доказів узгодження кількості та ціни одиниці товару, а також відсутності загальної вартості товару, який передається відповідно до такого акта та посилань на договір.

За таких обставин, позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме: факту виникнення зобов’язань у сторін за договором (враховуючи неузгодженість такої істотної умови договору, яка має бути узгоджена за заявою (яку містить п.1.2 договору) сторін як кількість та найменування товару; виконання у повному обсязі позивачем зобов’язання з передачі товару, узгодженого асортименту та кількості (зважаючи на відсутність доказів такого узгодження). При цьому, відповідачем також не підтверджено відповідних фактів.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, який правильно підтриманий судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 125, 129 Конституції України, ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р. у справі №20/490-09 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 –без задоволення.

постанова касаційному оскарженню не підлягає.