Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2011р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. у справі №22/228, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "СОЛЛІ-ПЛЮС" відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "СОЛЛІ-ПЛЮС", з прийнятими зазначеними рішеннями попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначені процесуальні документи та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним п. 6.2 додатку № 3 від 28.01.2008р. до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006р.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.12.2011р. у справі №22/228 касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 12.12.2011р. оголошувалась перерва на 19.12.2011р. о 11:50.

В судовому засіданні 19.12.2011р. представник позивача підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, представник відповідача заперечував проти вимог скаржника.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "СОЛЛІ-ПЛЮС".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2006р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ СП "Соллі-Плюс" було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 та додаткові угоди до нього, а саме: №1 від 18.12.2006р., №2 від 20.07.2007р., №3 від 28.01.2008р. та №4 від 10.09.2008р. Згідно додаткової угоди № 3 від 28.01.2008р. договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006р. було викладено в іншій редакції.

Оскаржуваним п. 6.2 додаткової угоди №3 до договору, визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової 15; у випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті; у разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004р. №1701/IV (зі змінами та доповненнями), до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004р. №1701/IV (зі змінами та доповненнями) визначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до приписів ст. 12 Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004р. №1701/IV (зі змінами та доповненнями), третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди; що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом; посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що твердження позивача на наявність підстав для визнання недійсним п. 6.2 додаткової угоди №3 від 28.01.2008р. до кредитного договору через викладення в договорі третейського застереження на момент, коли спору не існувало є необґрунтованими та безпідставними, оскільки положення Закону України "Про третейські суди" (1701-15) не містять заборони щодо неможливості погодження при укладенні договору питання щодо вирішення спорів, які виникнуть за таким договором, у третейському суді; що отримання додаткової письмової згоди сторін при виникненні між ними спору, за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України "Про третейські суди" (1701-15) не передбачає; що зміст п. 6.2 додаткової угоди №3 до кредитного договору не суперечить положенням законодавства.

При винесені оскаржуваної постанови, Київський апеляційний господарський суд вірно врахував той факт, що в апеляційній скарзі позивачем зазначена інша підстава, ніж в позовній заяві, для визнання третейського застереження недійсним, а саме відсутність в третейському застереженні предмету спору та часу укладення третейського застереження.

Відповідач обґрунтовано відхилив ці доводи позивача, оскільки ст. 12 Закону України "Про третейські суди" була доповнена частиною 5 лише в 2009р. відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" від 05.03.2009р. №1076-VI (1076-17) , тобто після укладення додаткової угоди №3, яка була укладена 28.01.2008р.

Також судами попередніх інстанцій вірно застосовані норми щодо позовної давності та зазначено, що заявлені позовні вимоги, як і заява відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, задоволенню не підлягають.

Суди першої та апеляційної інстанції з урахуванням приписів ст. 1, ст. 2 ГПК України та ст. 15 ЦК України дійшли до вірного висновку, що позивачем не зазначено у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, яке пов’язане із відповідним викладенням конкретних умов договору, по яким досягнуто згоди при його укладенні.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв’язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. у справі №22/228 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. у справі №22/228 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "СОЛЛІ-ПЛЮС" –без задоволення.