02/2624 Про визнання недійсним кредитного договору - 15.07.2010 Прийняття

В жовтні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси" звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекції, третя особа - ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач не мав права надавати кредит у доларах США, а тільки у національній валюті. Також вказував, що договір не містить такої істотної його умови, як відповідальність банку щодо видачі кредиту.

Ухвалою від 04.11.2009 року господарський суд Черкаської області залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_6.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.12.2009 року (суддя А.Д.Пащенко) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю в зв'язку з їх необгрунтованістю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2010 року (судді: Л.М.Шкурдова –головуючий, В.Ю.Шевченко, М.Л.Яковлєв) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси" просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як було встановлено господарськими судами попередніх судових інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 07.08.2008 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекції (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси" (позичальник) укладено кредитний договір № 010/05-02/06-08, за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 826000,0 доларів США, а позичальник зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за його користуванням та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

Також встановлено, що зазначений договір зі сторони банку виконано, що позивачем у справі не оспорюється.

Статтею 215 Цивільного кодексу України та частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу визначено виключні підстави недійсності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Як визначено в ч.2 ст. 334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Кредитні операції у відповідності до ч.1 ст. 345 Господарського кодексу України полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Отже, як правильно зазначено господарським судом апеляційної інстанції, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

Як визначено в ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Отже, надаючи кредит, банк може розміщувати залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Стаття 49 вказаного Закону встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих кредитних операцій, серед яких відсутня заборона на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що відповідач для надання кредиту мав вільні кошти в іноземній валюті, банківську ліцензію № 10 від 11.10.2006 року і дозвіл № 10-4 на право здійснення операцій визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в тому числі на залучення та розміщення іноземної валюти.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарські суди попередніх інстанцій дослідили, що волевиявлення сторін на укладання оспорюваного кредитного договору було вільним; позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що він просив надати йому кредит саме в іноземній валюті.

Отже, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а отже й не може бути підставою для визнання його недійсним.

Не може також бути підставою недійсності укладеного між сторонами кредитного договору відсутність в ньому умови стосовно відповідальності банку щодо надання кредиту, про що правильно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, оскільки це не є істотною умовою для даного виду договору.

Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін.

З урахуванням викладеного, підстав для зміни чи скасування прийнятої апеляційним господарським судом постанови не вбачається.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, повністю спростовані господарськими судами попередніх інстанцій, та зводяться до намагань надати перевагу одних доказів над іншими, що не узгоджується з встановленими ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межами перегляду справи у касаційній інстанції, а тому вони не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси" залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2010 року у справі № 02/2624 без змін.