Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.02.2010 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.04.2010р. у справі № 1/311пд, відмовлено в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Донецької філії ПАТ "Брокбізнесбанк".

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 15.02.2010 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.04.2010р. у справі № 1/311пд та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Скарга мотивована тим, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права. Заявник в касаційній скарзі вказує на те, що пункти кредитного договору щодо обов’язку позичальника погоджуватись на підвищення банком відсоткової ставки за користування кредитними коштами або достроково повернути кредит порушують законні права позивача як позичальника та суперечать вимогам Цивільного кодексу України (435-15) . Зміна процентної ставки у кредитному договорі можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувались при укладанні договору. В даному випадку не вбачається конкретних обставин, які змусили відповідача вчинити дії з підвищення процентної ставки за кредитним договором до 26 % річних, тому такі дії відповідача є неправомірними. Пункт 2.7 цього договору стосовно обов’язку позичальника за вимогою банку вносити зміни до кредитного договору щодо збільшення розміру відсотків за користування кредитом є неправомірним.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Пункт 1 статті 1119 даного Кодексу передбачає, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані, в обґрунтування вимог і заперечень, докази сторін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 17-П-08 від 25.03.2008р., укладеного між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк" (Банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Позичальник), Банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 500 000,00грн.(ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.2 Договору встановлено дату остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - не пізніше 24.03.2010р., або 10 днів з моменту отримання письмової вимоги банку про повернення кредиту та сплату відсотків у випадках встановлених пунктом 3.3.4 цього договору.

Відповідно до пункту 1.4 Договору погашення кредиту здійснюється у відповідності до графіка щомісячно.

Згідно з пунктом 2.2 Договору відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18% річних.

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що у випадку настання будь-якої з наступних змін щодо умов, які існували під час дії цього договору: збільшення розміру облікової та/або ломбардної ставки та/або ставки рефінансування Національним банком України; зниження вартості української гривні по відношенню до долара США більш ніж на 10%; підвищення розрахункової вартості придбання банком кредитних ресурсів; збільшення рівня інфляції більш ніж на 10% (при встановленні процентної ставки використовуються показники індексу інфляції попереднього місяця розраховані по наступній формулі: % * І = І %, де % - встановлена раніше процентна ставка; І –індекс інфляції попереднього місяця; І % - встановлена нова процентна ставка).

Банк та Позичальник вносять зміни до договору щодо відповідного збільшення розміру відсотків за користування кредитом. Зміни повинні бути внесені шляхом укладення окремого договору протягом 5 банківських днів з моменту направлення банком повідомлення позичальнику про необхідність таких змін (з урахуванням часу поштового обігу).

Відповідно до пункту 3.3.4 Договору Банк має право вимагати від Позичальника (незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних в межах кредитної лінії сум кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, письмово попередивши про необхідність такої сплати за 10 днів, у випадках, коли, зокрема, Позичальником не виконані умови пункту 2.7 цього договору, щодо підписання договору про внесення змін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами укладено договір № 1 від 01.11.2008р. про внесення змін до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 17-П-08 від 25.03.2008р., відповідно до пункту 2.2 якого відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки в розмірі 26 % річних. Нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році".

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Донецької філії ПАТ "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним пункту 2.7 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 17-П-08 від 25.03.2008р. та зобов’язання перерахувати розмір зобов’язань зі сплати відсотків за користування кредитом за Кредитним договором у відповідності до процентної ставки, визначеної пунктом 2.2 цього Кредитного договору - 18 % річних.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позовні вимоги без задоволення вказав на відсутність підстав для визнання недійсним пункту 2.7 Договору та зобов"язання відповідача вчинити дії щодо перерахування розміру відсотків за користування кредитом

Суд першої інстанції посилається на статтю 215 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до пункту 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Пунктом 2.7 Договору передбачений порядок внесення змін до договору.

Суди попередніх інстанцій вказують на те, що пункт 2.7 кредитного договору не суперечить приписам цивільного законодавства, оскільки банк має право направити позичальнику повідомлення, а позичальник має право витребувати докази наявності обставин для збільшення відсоткової ставки і залежно від них підписати договір про внесення змін або відмовитися.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій та вважає необґрунтованими позовні вимоги позивача.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема, цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору, що опосередковує рух цивільного обороту. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.

Правочин –це дія особи, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов"язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За приписами частини 1 статті 203 ЦК України угода визнається недійсною у разі коли вона суперечить Цивільному кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем в порушення статті 33 ГПК України, не доведено обставин недійсності пункту 2.7 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 17-П-08 від 25.03.2008р.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків Господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу, касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.04.2010 у справі № 1/311пд залишити без змін.

постанова касаційному оскарженню не підлягає.