Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У листопаді 2007 р. СПД ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради про визнання за собою права власності на 75/100 частини нежитлового приміщення № ІІІ на першому поверсі літ.А-3 площею 163,2 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в процесі капітального ремонту та виконаних невід’ємних поліпшень орендованого приміщення, здійснених позивачем за згодою орендодавця та за рахунок власних коштів, була створена нова річ, співвласником якої стає орендар в частині виконаних поліпшень (75% вартості орендованого майна) на підставі приписів статті 778 Цивільного кодексу України.

Рішенням від 10.07.2008 господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги задоволені в повному обсязі, визнано за СПД ОСОБА_6 право власності на 75/100 частини нежитлового приміщення № ІІІ на першому поверсі літ.А-3 площею 163,2 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2009 р. вказане рішення від 10.07.2008 р. скасовано, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2010 р. (суддя Ліпинський О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що позивачем не було надано доказів отримання погодження від орендодавця на проведення поліпшення орендованого майна, як це було встановлено пунктом 6.2 договору оренди.

За апеляційною скаргою СПД ОСОБА_6 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Павловський П.П., Мороз В.Ф., Логвиненко А.О.) переглянувши рішення господарського суду від 22.02.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 20.04.2010 р. залишив його без змін.

СПД ОСОБА_6 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги невідповідністю судових рішень обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 778 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 26.12.2000 р. між Міністерством оборони України в особі Головного квартирно –експлуатаційного Управління Міністерства оборони України (ГКЕУ) та Приватним підприємцем ОСОБА_6 було укладено договір № 279/2000, за яким Міністерство оборони України (Орендодавець) передало в оренду Приватному підприємцю ОСОБА_6 (Орендар) в платне строкове користування нежитлові приміщення загальною площею 158,9 кв.м № ІІІ на першому поверсі літ.А-3 по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську строком на 10 років до 31.12.2010 р.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що орендар має право за погодженням з орендодавцем за рахунок власних коштів проводити реконструкцію, поліпшення орендованого майна, але вартістю не більше 24 % його балансової вартості у разі, якщо ці поліпшення неможливо відокремити від відповідного об’єкту без заподіяння йому шкоди; даний вид робіт оформлюється окремою угодою між орендодавцем та орендарем.

Пунктом 8.2 договору сторони передбачили відповідне право орендодавця надавати таку згоду.

Згідно додаткової угоди від 08.01.2003 року №10/203/Голов КЕУ сторони дійшли згоди про внесення до договору оренди певних змін, а саме: Розділ 6 п. 6.2. викласти в такій редакції: "п. 6.2. З дозволу Орендодавця за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого Майна."; Розділ 8 п. 8.2. викласти в такій редакції: "п. 8.2. Надавати згоду на реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого Майна за рахунок коштів Орендаря".

15.01.2001 р. позивач звернувся до Орендодавця з проханням надати дозвіл на проведення капітального ремонту орендованого майна за рахунок власних коштів.

18.05.2001 р. листом № 144/1/6/1445 ГКЕУ було надано позивачу дозвіл на проведення капітального ремонту за власні кошти.

В проміжок часу з травня 2001р. по березень 2003 р. підприємцем було здійснено капітальний ремонт з частковою реконструкцією орендованих приміщень, збільшена їх площа та здійснені невід’ємні поліпшення в розмірі 75% вартості цих приміщень.

Відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 05.04.2006 № Д-19 спірні приміщення 01.03.2007 було передано до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога СПД ОСОБА_6 про визнання за ним, на підставі статті 778 Цивільного кодексу Укарїни, права власності на 75/100 частини нежитлового приміщення № ІІІ на першому поверсі літ.А-3 площею 163,2 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, створеного в процесі проведення позивачем капітального ремонту та виконаних ним невід’ємних поліпшень орендованого приміщення за власні кошти, внаслідок чого було створена нова річ.

За приписами статті 776 Цивільного кодексу України капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 778 цього ж кодексу передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Виходячи з положень частини 4 вказаної норми, набуття права власності на новостворену річ можливе в результаті здійснених наймачем поліпшень, на які була надана згода наймодавця.

З викладеним кореспондуються приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , відповідно до статті 181 якого капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 23 цього ж закону орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Скасовуючи судове рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України в постанові від 06.10.2009 р. вказував на необхідність встановлення обставин стосовно того, на проведення яких саме робіт звертався орендар за згодою до власника майна, на які види робіт власником була надана така згода, та що фактично виконано підприємцем в процесі здійснення таких робіт, а також обставини щодо того, яка редакція укладеного сторонами договору діяла на момент вчинення спірних правовідносин, враховуючи період проведення робіт з травня 2001 р. по березень 2003 р., і в якому обсязі згідно умов договору орендар міг здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення та поліпшення орендованого майна, при цьому врахувати, що самовільне проведення перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень в ході капітального ремонту в межах капітальної будівлі не створює нову річ, а лише її поліпшує.

Судами першої та апеляційної інстанції під здійснення судового провадження було встановлено, що умови договору оренди, як в редакції від 26.12.2000 року, так і в редакції 08.01.2003 року передбачали право Орендаря –СПД ОСОБА_6 здійснити поліпшення орендованого майна виключно за погодженням з Орендодавцем.

Наявні в матеріалах справи докази, на які посилається позивач в підтвердження своїх доводів щодо отримання відповідного дозволу Орендодавця, зокрема, листи від 15.01.2001 р. та від 16.06.2001 р., відповідь Орендодавця на зазначені листи від 18.05.2001 р., свідчать про те, що позивач звертався до Орендодавця з проханням надати дозвіл на проведення капітального ремонту орендованого майна, та отримав дозвіл на проведення саме капітального ремонту.

Суди першої та апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи та з урахуванням приписів чинного законодавства, зокрема, статей 332 та 778 Цивільного кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщення, у тому числі надання об'єкту нового функціонального призначення в межах існуючої капітальної будівлі не призводить до створення нової речі.

При цьому, судами було встановлено, що доказів отримання погодження на проведення поліпшення орендованого майна, як це встановлено пунктом 6.2 договору оренди, позивач не надавалось.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судами першої та апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 –43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р. у справі № 39/264-09(25/295-07) та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2010 р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) касаційному оскарженню не підлягає.