Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу релігійної громади євангельських християн-баптистів "Церква Христа Спасителя", м. Цюрупинськ Херсонської області (далі –релігійна громада)

на рішення господарського суду Херсонської області від 02.02.2010 та

постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2010

зі справи № 13/4-ПН-10

за позовом релігійної громади

до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації, м. Херсон (далі –Херсонське ДБТІ)

про зобов’язання видати витяг з реєстру прав власності.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про зобов’язання видати витяг з реєстру прав власності на будівлю кінотеатру "Промінь", що знаходиться по вул. Гвардійській, 21 у м. Цюрупинську Херсонської області, на підставі договору від 13.10.2009 № 1540/09 щодо видачі відповідного витягу (далі –Договір).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 02.02.2010 (суддя Закурін М.К.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2010 (колегія суддів у складі: Шевченко Т.М. –головуючий, судді Зубкова Т.П. і Коробка Н.Д.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням, зокрема, на статтю 638 Цивільного кодексу України, статті 179 і 181 Господарського кодексу України, а також на норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) і Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (z0157-02) , далі –Тимчасове положення) виходили з необґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити нове рішення, яким задовольнити позов. Скаргу з посиланням на статті 315, 316, 525, 526 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", приписи постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 № 1104 (1104-2009-п) "Про затвердження Порядку надання дозволу на виконання підготовчих робіт", Тимчасового положення, Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 (z0582-01) ), а також Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) мотивовано неправильністю висновків попередніх судових інстанцій, покладених в основу оскаржуваних рішень.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з’явилися.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 13.09.2009 сторонами в даній справі підписано договір № 1540/09 на виконання робіт з технічної інвентаризації об’єктів та оформлення технічної документації (далі –Договір), за умовами якого Херсонське ДБТІ зобов’язалося надати послуги з виготовлення документації об’єктів, а релігійна громада –оплатити їх вартість (200 грн.);

- розділом ІІІ Договору визначено порядок приймання-передачі робіт: після закінчення останніх Херсонське ДБТІ повинно повідомити про це релігійну громаду, а потім складається двосторонній акт приймання-передачі "виконаних послуг" у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу. З тексту Договору не вбачається, яка юридична документація має складатися за результатами проведеної інвентаризації, а згідно з поясненнями представників обох сторін останні мали на увазі технічну документацію на інвентаризований об’єкт і видачу витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно;

- релігійна громада оплатила вартість послуг, перерахувавши Херсонському ДБТІ 200 грн. із зазначенням у платіжних документах такого призначення платежу: "Плата за послуги БТІ згідно договору № 1540/09 від 13.10.2009р." і "БТІ за витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно";

- завдання (замовлення) релігійної громади за Договором не визначено ні Договором (в якому не зазначено, яку саме документацію і щодо якого об’єкту нерухомості повинно виготовити Херсонське ДБТІ ), ані іншими документами, які були б частинами Договору та містили б перелік документів, що підлягають оформленню;

- у наданій релігійною громадою квитанції від 13.10.2009 № QS4258989 хоча й зазначено призначення платежу "За витяг з реєстру прав …", однак відсутнє посилання на будь-який договір;

- Херсонське ДБТІ заперечує проти позову, зазначаючи, що: релігійна громада зверталася до названого Бюро із заявою про надання витягу з реєстру прав власності для оформлення договору, однак при обстеженні нерухомого майна було виявлено перепланування та зміну функціонального призначення колишньої будівлі кінотеатру "Промінь" у Будинок молитви без отримання дозволу з виконання робіт по переобладнанню, будівництву (реконструкції), що є самочинним будівництвом; релігійна громада відмовилася отримати відповідний витяг з позначкою про самовільне будівництво (переобладнання) будівлі.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України також передбачено, що:

- зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства (частина перша);

- господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга);

- при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя).

За приписом частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що: у підписанні Договору сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, не визначено предмет цього договору; останній є неукладеним.

Відтак названі судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача у справі про зобов’язання виконати умови договору, що не відбувся.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Херсонської області від 02.02.2010 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.04.2010 зі справи № 13/4-ПН-10 залишити без змін, а касаційну скаргу релігійної громади євангельських християн-баптистів "Церква Христа Спасителя" –без задоволення.

Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.