Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяв участь представник:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.08.2009 року порушено провадження у справі № 19/166/09 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі –Банкрут, Підприємець) за заявою останнього в порядку ст.ст. 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Запорізької області від 20.08.2009 року Підприємця визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено Баранову О.Р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.10.2009 року (суддя –Л.І.Даценко) скасовано заборону на нерухоме майно Банкрута.

Не погоджуючись з цією ухвалою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк" (далі –Банк) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 09.10.2009 року про скасування заборони на нерухоме майно Банкрута з урахуванням виправлених описок в абзацах 3 та 4 резолютивної частини вказаної ухвали.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 23, 48 Закону про банкрутство, ст. 17 Закону України "Про іпотеку", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що Підприємець був визнаний банкрутом, а відповідно до норм ст. 128 Господарського кодексу України та ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа –підприємець відповідає всім належним йому майном, окрім того, на яке за законом не може бути звернене стягнення. На цих підставах суд дійшов висновку про задоволення поданого ліквідатором Банкрута клопотання про скасування заборони на нерухоме майно та припинення обтяження іпотекою майна Підприємця.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись із викладеними висновками та при розгляді касаційної скарги виходить з такого.

Задовольняючи клопотання про скасування заборони на нерухоме майно та припиняючи обтяження іпотекою нерухомого майна Підприємця, господарський суд зазначив, що скасування арештів та інших обмежень стосовно майна боржника, відповідно ст. 23 Закону про банкрутство, є передбаченим законом правовим наслідком визнання особи банкрутом. Отже, оскаржувана ухвала є частиною рішення суду про визнання Підприємця банкрутом та визначає правові наслідки згідно ст. 23 Закону про банкрутство прийнятої у справі постанови про визнання Підприємця банкрутом.

Дійшовши висновку, що оскаржувана ухвала є невід'ємною частиною постанови про визнання банкрутом, перегляд цієї ухвали у касаційному порядку на предмет її правомірності та відповідності нормам закону та обставинам справи має здійснюватися разом із постановою про визнання Підприємця банкрутом, як правової підстави прийняття судом рішення, викладеного в оскаржуваній ухвалі.

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що відповідно до вимог ст.ст. 23, 47, 48 Закону про банкрутство не забороняється вирішення питання про скасування обтяжень стосовно банкрута без виклику сторін, якщо таке питання вирішується після прийняття постанови про визнання банкрутом відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство, як щодо правових наслідків визнання боржника банкрутом та прийняття відповідної постанови. Отже, прийняття оскаржуваної ухвали без виклику представників сторін та учасників провадження у справі не є порушенням норм ГПК України (1798-12) .

Однак, щодо постанови про визнання банкрутом, суд звертає увагу на те, що положення ст. 53 Цивільного кодексу України передбачають, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом .

Такий порядок передбачений, зокрема, ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство.

Згідно ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає, що боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати .

Із викладених норм діючого законодавства вбачається, що справа про банкрутство в порядку Закону про банкрутство може бути порушена лише відносно суб'єкта підприємницької діяльності (у тому числі відносно фізичної особи, що має такий статус та зареєстрована в установленому законом порядку). При цьому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство (підстави для порушення справи про банкрутство) однією із умов порушення та здійснення провадження у справі є наявність у такого боржника, саме як у суб'єкта підприємницької діяльності, в обов'язковому порядку незадоволених протягом визначеного в Законі про банкрутство строку грошових зобов'язань перед кредиторами. Тобто вимоги кредиторів, що покладаються в основу кредиторських вимог в заяві про порушення справи про банкрутств боржника-фізичної особи, мають бути пов'язані із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Між тим, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що визначені Боржником в заяві про порушення провадження у справі кредиторські вимоги пов'язані зі здійсненням Банкрутом підприємницької діяльності.

Так, в постанові суд першої інстанції встановив, що покладені в основу заяви про порушення справи про банкрутство вимоги до Боржника складають зобов'язання, що виникли у нього перед установами банків –АКБ "Укрсоцбанк" та ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк" (заявником касаційної скарги) у зв'язку із укладеними кредитними договорами, а також зобов'язання перед фізичними особами –ОСОБА_7, ОСОБА_8 та фізичною особою –підприємцем - Барковим В.Г. за договорами цільової позики, оренди та надання фінансової допомоги. Між тим, суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що з вказаними банківськими установами кредитні угоди укладені Банкрутом, як фізичною особою (т. 1 а.с. 58-70), а докази існування зобов'язань перед визначеними фізичними особами взагалі відсутні в матеріалах справи. Доречи, в заяві про порушення справи про банкрутство Підприємець взагалі не зазначав про наявність зобов'язань перед фізичними особами, а в іпотеку ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк" було передано нерухоме майно (житловий будинок та земельна ділянка, стосовно якого оскаржуваною ухвалою скасована заборона та припинено обтяження) Банкрутом як фізичною особою, про що свідчать наявні у справі витяги з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 47-48).

Отже, господарським судом зроблений неправомірний висновок про те, що вимоги до Банкрута пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з положень ч. 2 ст. 49 Закону про банкрутство та зі складу зобов'язань перед кредиторами, визначених Підприємцем в заяві про порушення справи про банкрутство, у тому числі ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк", порушення та здійснення провадження у даній справі про банкрутство порушує права вказаних кредиторів щодо задоволення своїх вимог до ОСОБА_4 в позовному порядку (через виконавчу службу тощо).

Вищевикладене свідчить про те, що постанова суду першої інстанції та, як наслідок її прийняття –оскаржувана ухвала, були прийняті з порушенням та невірним застосуванням норм законодавства, а суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про визнання Підприємця банкрутом в порядку вимог ст.ст. 47 - 49 Закону про банкрутство, а справа про банкрутство порушена безпідставно, оскільки суб'єктом банкрутства згідно ст.ст. 1, 47 цього ж закону може бути лише фізична особа, яка має зобов'язання перед кредиторами, що виникли та пов'язані із здійсненням такою особою підприємницької діяльності (ст. 53 Цивільного кодексу України). Відсутність же таких зобов'язань, що складають кредиторські вимоги, яка обов'язкова умова порушення та складова предмету спору у справі про банкрутство фізичної особи –підприємця згідно ч. 3 ст. 6 та ст. 47 Закону про банкрутство, свідчить про недотримання викладених положень законодавства про банкрутство.

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України (1798-12) , справа про банкрутство Підприємця порушена безпідставно та за відсутністю предмету спору у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця.

Статтею 1119 ГПК України, яка визначає повноваження касаційної інстанції, передбачено право суду касаційної інстанції скасувати рішення першої інстанції та припинити провадження у справі.

За таких обставин, висновки, зроблені судом першої інстанції, не відповідають вимогам законодавства, тому постанова про визнання Підприємця банкрутом та оскаржувана ухвала підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства, а провадження у справі –припиненню.

Також, Вищий господарський суд України зазначає, що за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 року (v008p710-10) постанова (ухвала) Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 53 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 6, 47, 48, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1, 12, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 09.10.2009 р. та постанову господарського суду Запорізької області від 20.08.2009 р. у справі № 19/166/09 скасувати.

3. Провадження у справі № 19/166/09 припинити.

4. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.