32/268-09 Про визнання продовженим договору оренди - 07.07.2010 Прийняття

Звернувшись у суд з даним позовом, позивач просив визнати продовженим договір оренди нерухомого майна що належить до державної власності від 01.11.2006р. №12/02-2709-ОД, укладений між ним як орендарем та відповідачем (орендодавець), обґрунтовуючи його тим, що звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії договору, але ніякої відповіді не отримав, продовжує користуватися майном та сплачувати орендну плату. З огляду на це позивач вважає, що дію договору було продовжено.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2009р. (суддя Васильєв О.Ю.) визнано договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.11.2006р. №12/02-2709-ОД, укладений між Регіональним відділенням ФДМУ по Дніпропетровській області та Приватним підприємцем ОСОБА_4, продовженим (поновленим) на строк до 01.07.2010р.

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2010р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Логвиненко А.О., суддів Стрелець Т.Г., Мороза В.Ф.) вказане рішення суду скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на надання апеляційним господарським судом невірної правової оцінки обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що 01.11.2006р. між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-2709-ОД, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування нерухоме майно –вбудовані приміщення сортувальної та картотеки площею 57, 3 м2, розміщені за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Будівельників, буд.8, на першому поверсі одноповерхового будинку, що знаходиться на балансі третьої особи строком з 01.11.2006р. до 01.10.2007р. Строк дії договору неодноразово продовжувався, і додатковою угодою від 25.12.2008р. про внесення змін до вищезазначеного договору оренди строк дії цього договору продовжено до 01.08.2009р.

Звернувшись з позовом позивач просив визнати продовженим договір оренди нерухомого майна, при цьому вважав, що договір повинен бути визнаний судом продовженим на строк, більший, ніж це було передбачено попередніми умовами договорів, визначивши такий строк у тридцять п’ять місяців.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України.

Про те, з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України (436-15) ), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України (435-15) , а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України (435-15) . Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Статтею 785 цього кодексу визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2).

Таким чином оскільки самими нормами права передбачено умови, за яких договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, і на тих самих умовах, які були передбачені договором, і такий спосіб захисту права як звернення в суд з позовом про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна не передбачено нормами права, а у разі виникнення спору щодо користування майном, він має вирішуватись з урахуванням конкретних заявлених позовних вимог, суд касаційної інстанції зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає вимогам закону та не встановлений договором.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 10.03.2010р. зі справи №10/143 Господарського суду Львівської області.

Оскільки судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору неправильно застосовані норми матеріального права, та по справі не вимагається збирати або додатково перевіряти та оцінювати докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи суд касаційної інстанції дійшов висновку що прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до приписів статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України N8-рп/2010 (v008p710-10) від 11 березня 2010 року, постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2010р.та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2009р. у справі №32/268-09 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

У позові Фізичній особі –підприємцю ОСОБА_4 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна що належить до державної власності від 01.11.2006р. №12/02-2709-ОД на більший строк – тридцять п’ять місяців, відмовити.