Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У вересні 2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ігросвіт" (далі –Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Міністерства фінансів України (далі –Міністерство) грошові кошти у розмірі 720 000,00 грн..

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало, посилаючись на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , тим, що Міністерство рішенням № 641 від 05.07.2006 р. надало йому право на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення ігор на гральних автоматах), що підтверджується ліцензією від 09.08.2006 р., термін дії якої –до 04.07.2011 р., за яку ним було сплачено 968 160,75 грн., проте у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) Міністерство листом № 31-35010-03-10 від 30.06.2009 р. звернулось з вимогою про повернення відповідної ліцензії, а відтак має повернути сплачені за неї грошові кошти, з урахуванням невикористаного строку дії ліцензії.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.12.2009 р. (суддя Балац С.В.) у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2010 р. (колегія суддів: Корасак В.А., Тищенко А.І., Авдеєв П.В.) рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2009 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що Товариство не довело обґрунтованості позовних вимог.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2010 р. і рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на ст. ст. 5, 6, 13, 41, 55, 75, 102, 113, 116, 124 Конституції України, ст. ст. 16, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні", ст. 4, 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Положення про Міністерство, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1837 від 27.12.2006 р. (1837-2006-п) , Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005 р. (1232-2005-п)

Міністерство скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2010 р. та рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2009 р. –без змін. Викладені у відзиві на касаційну скаргу вимоги Міністерство обґрунтовує тим, що вказані постанова та рішення є законними, а доводи Товариства, наведені у касаційній скарзі –безпідставними.

Державне казначейство України не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

У судовому засіданні 30.06.2010 р. оголошувалась перерва до 07.07.2010 р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– Товариство платіжним дорученням № 166 від 04.08.2006 р. сплатило за одержання ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення ігор на гральних автоматах) 968 160,75 грн.;

– у платіжному дорученні № 166 від 04.08.2006 р. у якості одержувача грошових коштів зазначено Відділення державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва;

– Міністерство 09.08.2006 р. видало Товариству ліцензію серії АВ № 082832 на організацію діяльності проведення азартних ігор (діяльності з організації та проведення ігор на гральних автоматах), термін дії якої – до 04.07.2011 р.

25.06.2009 р. набрав чинності Закон України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) , відповідно до ст. 2 якого в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх.

Згідно з частиною другою ст. 4 Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" з дня набрання чинності цим Законом видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом, скасовуються.

У листі № 31-35010-03-10 від 30.06.2009 р., адресованому суб'єктам господарювання (за списком), у тому числі –Товариству, Міністерство просило повернути йому ліцензії на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, їх копії, завірені ним, до 07.07.2009 р.

Господарськими судами попередніх інстанцій також з'ясовано та матеріалами справи підтверджується, що Товариство звернулось до Міністерства з листом від 20.08.2009 р., у якому просило сплатити на його користь грошову суму у розмірі 720 200,00 грн. за невикористаний строк ліцензії на організацію діяльності проведення азартних ігор (діяльності з організації та проведення ігор на гральних автоматах) у зв'язку з прийняттям Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) , проте Міністерство вказаної суми не сплатило.

У позовній заяві Товариство зазначає, що до спірних правовідносин може бути застосовано механізм повернення грошових коштів, передбачений ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки до прийняття Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) існувала підстава для сплати ним коштів за ліцензію на організацію діяльності проведення азартних ігор (діяльності з організації та проведення ігор на гральних автоматах), однак після набрання чинності вказаним Законом ця підстава відпала.

Відповідно до частини першої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначалось вище, Товариство у платіжному дорученні № 166 від 04.08.2006 р. у якості одержувача грошових коштів зазначило Відділення державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва, а не Міністерство.

Тобто, Міністерство не одержувало грошових коштів від Товариства, сплачених платіжним дорученням № 166 від 04.08.2006 р. за одержання ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення ігор на гральних автоматах), а відтак воно не може, і, відповідно, не зобов'язано на підставі наведеного вище положення ст. 1212 Цивільного кодексу України повертати їх Товариству.

При цьому норми чинного на момент розгляду даної справи законодавства України, у тому числі – Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) , не передбачали обов'язку Міністерства повертати суб'єктам господарювання грошові кошти, сплачені ними за одержання ліцензій на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення ігор на гральних автоматах) у зв'язку з прийняттям Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) .

Згідно з частиною другою ст. 6, частиною другою ст. 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, правові підстави для здійснення Міністерством повернення Товариству у зв'язку з прийняттям Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) грошових коштів, сплачених за одержання ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення ігор на гральних автоматах), на даний час відсутні.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та другої інстанції обґрунтовано відмовили Товариству у задоволенні позовних вимог до Міністерства.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2010 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків вказаного господарського суду, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Згідно зі ст. ст. 125 і 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ігросвіт" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2010 р. у справі № 45/376 господарського суду м. Києва –без змін.

постанова касаційному оскарженню не підлягає.