39/186-08 Про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на нежитлове підвальне приміщення - 26.05.2010 Прийняття

розглянувши касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області та касаційну скаргу Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.09р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.09р.

у справі № 39/186-08

за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

до Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Комунальне житлово –експлуатаційне підприємство "Південне", м. Дніпропетровськ; 2) Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.09р. у справі № 39/186-08 (суддя Ліпинський О.В.) частково задоволено позовні вимоги фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 до територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, визнано право власності позивача на частку у розмірі 67/100 у праві спільної часткової власності на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 43 м2, розташоване в житловому будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1; припинено право власності відповідача на частку у розмірі 33/100 у праві спільної часткової власності на вказане нежитлове приміщення, а право власності на дану частку визнано за позивачем. В решті позову –відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.09р. (головуючий Павловський П.П, судді Чус О.В., Швець В.В.) вказане рішення залишено без змін.

Згідно розпорядження голови Вищого господарського суду України від 25.05.10р. № 02.02-10/231 розгляд касаційної скарги здійснено колегією суддів

у складі: головуючий суддя – Козир Т.П., судді – Мамонтова О.М.,

Малетич М.М.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, заступник прокурора Дніпропетровської області вніс касаційне подання, а третя особа звернулась з касаційною скаргою, в яких просять рішення від 24.04.09р. та постанову від 27.07.09р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заступник прокурора посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій", ст.ст. 321, 332, ч. 4 ст. 778 ЦК України, а третя особа - на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій", ст.ст. 321, 332, 345, 386 ЦК України, п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга і подання підлягають задоволенню частково, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

01.08.03р. між обласним житлово –комунальним підприємством "Південне" (Орендодавець) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір № 5/480 оренди нежитлового приміщення і забезпечення комунальними послугами, за умовами якого орендодавець здає, а орендар приймає (без права викупу) у строкове оплатне володіння і користування нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 43 м2 для використання його під офіс. Додатковою угодою від 01.11.03р. сторони змінили п. 1.1 договору –призначення використання "під офіс" на "виготовлення копій", а також розмір орендної плати (516 грн. у рік без ПДВ).

Відповідно до п. 4.2 договору, у виняткових випадках коли капітальний ремонт викликаний невідкладною необхідністю (тобто коли без проведення такого ремонту неможливе подальше використання орендованого майна), орендар, вправі за погодженням з орендодавцем обсягу і вартості виконати такий ремонт із зарахуванням його вартості в рахунок орендної плати.

Капітальний ремонт, викликаний необхідністю пристосування приміщення до потреб орендаря проводиться за згодою орендодавця (п. 4.4. договору).

Пунктом 4.7 договору встановлено, що перепланування орендованого приміщення або додаткова установка орендарем устаткування без згоди орендодавця не допускається.

10.09.03р. розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради № 171-р будинок № 30 по вул. Тітова в м. Дніпропетровську у складі цілісного майнового комплексу ОЖКП "Південне" був переданий у комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська.

Протягом 2007 року позивачем було проведено капітальний ремонт орендованого приміщення та створено розважальний центр.

13.06.08р. фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, третьої особи, що не заявляє смостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального житлово –експлуатаційного підприємства "Південне", про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 43 м2, розташоване в житловому будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, в розмірі 84,9%; припинення права власності територіальної громади м. Дніпропетровська на спірне нежитлове приміщення шляхом стягнення з позивача на користь Дніпропетровської міської ради його вартості в розмірі 25800 грн.; визнання за фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 права власності на вказане підвальне приміщення.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.08р. у справі № 39/186-08 було призначено судову будівельно - технічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково –дослідному інституту судових експертиз.

29.12.08р. складено висновок експертизи № 1526-08 (а.с. 2-18, т. 2), згідно якого фактичний розмір витрат позивача на ремонтно –будівельні роботи не відповідає в повному обсязі кошторисній документації по проведенню реконструкції приміщення та становить 121297,20 грн., з урахуванням чого частка ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на зазначене приміщення становить 67/100. Виконані роботи мають характер реконструкції, які можливо віднести до поліпшень.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.09р. у справі № 39/186-08, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.09р., на підставі ч. 2 ст. 183, ст. 365, ч. 4 ст. 778 ЦК України позовні вимоги задоволено частково, визнано право власності позивача на частку у розмірі 67/100 у праві спільної часткової власності на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 43 м2, розташоване в житловому будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1; припинено право власності відповідача на частку у розмірі 33/100 у праві спільної часткової власності на вказане нежитлове приміщення, а право власності на дану частку визнано за позивачем. В решті позову –відмовлено.

На думку колегії, господарський суд першої інстанції всупереч ч. 4 ст. 22 ГПК України (за приписами якої зміна предмету позову є правом позивача) на власний розсуд змінив позовні вимоги, своїм рішенням визначив частку відповідача у праві спільної власності на приміщення, одночасно припинив право власності відповідача на цю частку та визнав його за позивачем на все приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як встановлено судами, житловий будинок по вул. АДРЕСА_1 (разом з підвальним приміщенням) є комунальною власністю територіальної громади м. Дніпропетровська. Отже, судами невірно застосовано при прийнятті рішення і постанови положення даної норми.

Згідно ч. 1 ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Частиною 4 цієї статті передбачено, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником.

В порушення наведених норм, судами попередніх інстанцій не встановлено чи надавалася орендарю згода орендодавцем на здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення, не витребувано і не досліджено дозвільну документацію на проведену реконструкцію і перепланування, не зазначено які саме характерні ознаки майна свідчать про те, що створено нову річ.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та про порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, в зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно взяти до уваги викладене і вирішити спір згідно з вимогами чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області та касаційну скаргу Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.09р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.09р. у справі № 39/186-08 скасувати повністю.

Справу № 39/186-08 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.