Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 (судді Л.Кондес, П.Авдеєв, Н.Нєсвєтова) апеляційна скарга Севастопольської міської ради на рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2009 повернута без розгляду з підстав визначених п.3 ст. 97 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції грунтуються на тих обставинах, що скаржник сплатив державне мито при поданні апеляційної скарги в сумі 42,5 грн. лиша за однією позовною вимогою, що не відповідає вимогам ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" з огляду на те, що предметом спору є дві позовні вимоги і скаржником оскаржено судове рішення в цілому, тому мито повинно сплачуватися за двома позовними вимогами.

Севастопольська міська рада в касаційній скарзі просить ухвалу апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення судом норм ст. 46 ГПК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Скаржник вважає, що державне мито повинно сплачуватися як за подання однієї позовної заяви немайнового характеру, тобто в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому з апеляційної скарги до сплати належить 50% цієї ставки, а саме 42,5 грн., що відповідає вимогам ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до ст. 1114 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом вимог позову у справі є визнання незаконним рішення міської ради та зобов'язання міської ради вчинити дії.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

За своїм характером обидві вимоги позову є немайновими.

Згідно статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до п.п. б) п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року №7-93 із позовних заяв немайнового характеру державне мито сплачується у розмірі п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.п. г) п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року №7-93 із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції.

З підпункту б) пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" випливає, що об’єктом справляння державного мита є позовна заява, що подається до господарського суду, незалежно від кількості вимог немайнового характеру, що містяться в ній.

За таких обставин висновки господарського суду апеляційної інстанції про необхідність сплати державного мита з огляду на кількість вимог немайнового характеру не відповідають вимогам ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", тому повернення апеляційної скарги за наведених обставин з підстав п. 3 ст. 97 ГПК України неправомірне.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , ст.ст. 6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 (v008p710-10) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 у справі № 36/414 господарського суду м. Києва скасувати.

Справу передати до Київського апеляційного господарського суду для перегляду за апеляційною скаргою.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.