Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на ухвалу господарського суду Львівської області від 22.02.2010 р. у справі № 1/21

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: Кабак О.В.

Фізична особа-підприємець (надалі –"ФОП") ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" ПАТКБ "ПриватБанк" (надалі –"Банк") про виселення з частини нежитлових приміщень загальною площею 99,5 кв.м., позначених літерами 5 та 6 на поверхневому плані приміщення, розташованого на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Шевченка, 7.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем норм ст.ст. 785 ЦК України та не звільненням орендованого приміщення після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.02.2010 р. (суддя Гулік Г.С.) матеріали справи № 1/21 за позовом ФОП ОСОБА_4 до Банку про виселення із орендованих приміщень передано за підсудністю на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвала суду мотивована порушенням позивачем норм ст. 15 ГПК України при зверненні з позовом, оскільки особа, до якої подано позов, не є юридичною особою.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 22.02.2010 р. у зв’язку з порушенням судом норм ст.ст. 16, 21 ГПК України та передати справу до господарського суду Львівської області для розгляду справи по суті.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак скаржник не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі суду, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Спірна ухвала місцевого господарського суду прийнята на підставі норм ст.ст. 15, 17 ГПК України.

Так, ст. 17 ГПК України визначає, що якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

В даному випадку йдеться про справи, які підвідомчі господарським судам, але при поданні позовної заяви порушено правила територіальної підсудності справ господарським судам.

Під підсудністю процесуальне законодавство розуміє розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами. Визначення територіальної підсудності справ господарському суду здійснюється за нормами ст. 15 ГПК України згідно предметних і територіальних ознак, та уточнюється нормами ст. 16 ГПК України, якими встановлюється виключна підсудність справ.

Статтею 16 ГПК України встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном. Такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна.

Місцевим господарським судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 звернулась до Банку з позовом про виселення з орендованих приміщень, які знаходяться за адресою: м. Львів, проспект Шевченка, 7.

Виключенням з зазначеного вище правила ст. 16 ГПК України є справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном, відповідачем у яких є органи, зазначені у ч. 4 ст. 16 ГПК України. Такі справи підлягають розгляду в господарському суді міста Києва.

Втім, Банк, який є відповідачем у даній справі, до органів, визначених у ч. 4 ст. 16 ГПК України не відноситься.

Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевим господарським судом проігноровано норми ст. 16 ГПК України щодо виключної підсудності справ.

Крім того, при прийнятті оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом досліджено Положення про філію "Західне головне регіональне управління" ПАТКБ "ПриватБанк" (затверджене рішенням правління ПАТ КБ "ПриватБанк" 20.08.2009 р., протокол № 33; надалі –"Положення"). Суд, на підставі п. 1.4. розділу 1 та п. 3.1.5. розділу 3 Положення, дійшов висновку про заявлення позову із порушенням територіальної підсудності, оскільки філія не є юридичною особою і не може бути відповідачем у справі.

Стаття 21 ГПК України визначила, що сторонами в судовому процесі є позивач та відповідач, якими можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 28 ГПК України представниками сторін у судовому процесі можуть бути інші, крім їх керівників або заступників керівників, уповноважені особи.

При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Так, ФОП ОСОБА_4 подано позов саме до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" ПАТКБ "ПриватБанк" і з процесуальної точки зору відповідачем є саме юридична особа –ПАТ КБ "ПриватБанк".

Підсудність справи визначається відповідно до ст. 15 ГПК України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи.

Частина 4 статті 15 ГПК України визначила, що якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням ч.ч. 1-3 цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Тобто, подання позову за місцем знаходження відокремленого підрозділу правомірне, коли спір випливає саме з його діяльності.

В даному випадку господарським судом встановлено, що спір між сторонами виник на підставі укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" ПАТКБ "ПриватБанк" договору оренди нежитлового приміщення та у зв’язку з порушенням орендарем його умов.

Наведене свідчить, що винесений судовий акт підлягає скасуванню, а справа —направленню до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: –визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв’язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11113 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 22.02.2010 р. у справі № 1/21 скасувати.

Справу скерувати до господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) постанова касаційному оскарженню не підлягає.