Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2009 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 р. у справі № 3/325-09

за участю представників:

позивача: Літвінова Т.В.

відповідача: Черненко О.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі –"ТОВ") "Петропласт" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Торгова група "Мартекс" про стягнення основного боргу в сумі 80 000,00 грн., 3 % річних в розмірі 1 216,44 грн. та інфляційних втрат в сумі 7 039,00 грн. Позивачем подавались доповнення до позовної заяви, згідно яких ТОВ "Петропласт" також просив розірвати договір поставки № 212-ОП від 11.03.2008 р. з 30.11.2009 р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем поставки попередньо оплаченого позивачем товару, порушенням ст. 530 ЦК України та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 615, 1212, 1213 ЦК України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2009 р. (суддя Юзіков С.Г.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ТД Мартекс" 80 000,00 грн. боргу, 1 216,44 грн. 3 % річних та судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ст.ст. 525, 526, 1212 - 1214 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 р. (судді Білецька Л.М., Науменко І.М., Голяшкін О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими попередніми інстанціями судовими актами, ТОВ "ТД Мартекс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2009 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 р. і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням норм процесуального права, а також неправильним застосуванням норм ст.ст. 653, 1212 ЦК України, а також норм матеріального права, якими врегульовано відносини поставки.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2008 р. між ТОВ "ТД Мартекс" (постачальник) та ТОВ "Петропласт" (покупець) укладено Договір поставки № 212-ОП (надалі –"Договір").

Стаття 712 ЦК України визначила, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до п. 1.1. Договору ТОВ "ТД Мартекс" зобов'язалось передати у власність ТОВ "Петропласт", а останній, в свою чергу, зобов'язався прийняти та сплатити продукцію (товар) у кількості, асортименті, за ціною та в строки, відповідно до умов Договору та Додаткових угод до нього (специфікації), які є невід'ємною частиною Договору.

Судами також встановлено, що сторони погодили та підписали Специфікацію № 14028 від 02.09.2008 р. до Договору, якою визначили, що партія товару (ПВХ суспензія S-65, Тайвань) яка підлягає поставці складає 21 т, загальною вартістю 186 480,00 грн.

Сторонами у п.п. 6.2., 6.3. Договору погоджено, що в Специфікації на окрему поставку товару вказуються як умови постачання товару, так і строк такого постачання.

Однак, як з’ясовано судами, Специфікацією № 14028 строк поставки не визначено.

Відповідно до п. 5.1. Договору товар за даним Договором продається з відстрочкою платежу і на умовах надання Постачальником Покупцеві товарного кредиту. Під товарним кредитом сторони розуміють товар, який передається Постачальником у власність Покупця на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк. Строк товарного кредиту становить 5 календарних днів.

Відповідач передав позивачеві рахунок від 04.09.2008 р. № 14061 на загальну суму 186 480,00 грн., згідно якого ТОВ "Петропласт" платіжним доручення № 23 від 06.10.2008 р. перерахував ТОВ "ТД Мартекс" 80 000,00 грн.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов‘язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В свою чергу ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У спірних судових актах зазначено, що позивач листом від 30.06.2009 р. № 206-1 направив відповідачу проект додаткової угоди до Договору у якому запропонував погодити строк поставки товару до 10.07.2009 р. Згідно відповіді ТОВ "ТД Мартекс" від 06.07.2009 р. № 0607/06-09 відповідач повідомив позивача, що у запропонований строк не зможе організувати поставку товару і запропонував погодити інший зручний для нього час для поставки товару, з урахуванням необхідності пакування, завантаження і доставку товару, цей строк повинен бути не менше двох тижнів. У випадку відсутності у позивача бажання продовжувати господарські відносини, відповідач просив повідомити про розірвання Договору.

Втім, господарськими судами не надано правової оцінки наведеному листуванню сторін та не встановлено, чи має воно юридичні наслідки, встановлені ч. 2 ст. 530 ЦК України, або ж його слід розглядати у рамках ст. 651 ЦК України.

Поряд з цим, господарські суди, встановивши, що відповідачем не було здійснено поставки товару, оплаченого позивачем, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову на підставі норм ст.ст. 1212 –1214 ЦК України (435-15) .

Однак, на думку колегії суддів, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, в силу частини 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Для з’ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Відповідно до норм ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Крім того, згідно ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Втім, задовольняючи позовні вимоги на підставі ст.ст. 1212 - 1213 ЦК України судом не враховано, що для застосування даних норм законодавства обов'язково має бути відсутньою правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова йде про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, встановлених ст. 11 ЦК.

Стаття 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З підстав, встановлених даною статтею виникають зобов’язання, тобто, відповідно до ст. 509 ЦК України, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Враховуючи, що судами встановлено виникнення між сторонами відносин поставки, колегія суддів дійшла висновку, що в порушення ст. 43 ГПК України суд не дослідив обставини справи в рамках норм, що регулюють відносини поставки, тобто первинні правовідносини сторін. Не досліджувалась судами і наявність всіх підстав для застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: –визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв’язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 – 11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Мартекс" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2009 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 р. у справі № 3/325-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) постанова касаційному оскарженню не підлягає.